Габрієла [на украинском языке]
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрій Петренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Габрієла [на украинском языке]». Краткое содержание книги:
...На тлі протистояння колишнього всесильного полковника Бастоса і молодого підприємця, експортера какао Фалкана, Амаду створив привабливий образ юної мулатки Габрієли, відважної, життєрадісної, добродушної дівчини, котра уособлює найкращі риси бразильського народу...
Незабарний процес натуралізації було здійснено за кілька рейсів шановним нотарем, який виконав все з почуттям високого обов'язку. Не будучи визискувачем, він брав дешево, тим самим даючи змогу всім пройти через його руки, перетворюючи дітей емігрантів, або і їх самих, раз вони приїхали працювати на нашій землі, на повноцінних бразильських громадян з видачею їм справжніх свідоцтв про народження.
Трапилось так, що стара нотаріальна контора була підпалена під час боротьби за землі з метою знищення фальшивих актів обміру і реєстрації ділянок Секейро-Гранде. Про це розповідається навіть в одній з книг. Годі було шукати винуватця пожежі, а тим паче найменшою була вина старого Сегісмундо в тому, що книжки, де записувались дати народження й смерті, також згоріли у невблаганному вогні. Це змусило сотні ільєусців заново пройти реєстрацію (в ті часи Ітабуна ще була районом муніципалітету Ільєус). Реєстраційні книжки загинули, але залишились свідки, які могли підтвердити, що маленький Насіб і несмілива Салма, діти Азіза і Зораї, народились в приміському районі Феррадас і були раніше, до пожежі, зареєстровані в цій нотаріальній конторі. Хіба ж міг Сегісмундо взяти під сумнів свідчення заможного полковника Жозе Антунеса або власника мануфактурної крамниці комерсанта Фадела, відомої людини на біржі? Або чи ж можна було сумніватись в скромному свідченні паламаря Боніфасіо, завжди готового дещицю додати до свого мізерного заробітку виступом у ролі свідка, що заслуговує довір'я? А чи можна було не погодитись зі словами одноногого Фабіана, вигнанця із Секейродо-Есніньйо, котрий мав лише один засіб для існування — фальшиві свідчення за винагороду.
Майже тридцять років минуло з того часу. Старий Сегісмундо помер у пошані, і його похорони згадуються й досі. На них були присутні всі мешканці міста, оскільки в Сегісмундо не було ворогів; невідомо, куди поділись навіть ті, що спалили його контору. Над його могилою виступали промовці, вихваляючи його добропорядність і доброчесність. Він був, як стверджували оратори, зразковім слугою правосуддя, прикладом для майбутніх поколінь.
Він без зайвих розмов реєстрував як такого, що народився в муніципалітеті Ільєус (штат Баїйя, Бразилія), будь-якого малюка, не вдаючись до розслідувань навіть тоді, коли кожному було ясно, що той народився після пожежі в нотаріальній конторі. Він не був ні формалістом, ні скептиком, хоч це, правда, було й неможливим в Ільєусі часів початку ери какао. На той час досягла розквіту фальсифікація нотаріальних актів і актів обміру земель, були винайдені іпотеки, нотаріальні контори, і нотарі були важливими деталями в машині захоплення і узаконення захопленої землі. Як відрізнити справжній документ від підробленого? Де вже там було думати про такі мізерні законницькі подробиці, як точне місце і час народження дитини, коли життя проходило серед перестрілок, небезпечних зіткнень з бандами жагунсо, коли людей просто вбивали з-за рогу. Життя було розмаїте і цікаве, то ж чи до вивчення якихось там географічних понять було старому Сегісмундо? Яке це, зрештою, мало значення, де народився бразилець, котрого реєструють,— в сирійському селі чи в Феррадасі, на півдні Італії чи в Піранжі, в Трас-ос-Монтес чи Ріо-де-Брасо? Старому Сегісмундо вистачало клопоту з документами на володіння землею. Для чого ж було йому ще ускладнювати життя чесних громадян, які прагнули лише одного — виконати вимоги закону і записати своїх дітей? Він просто вірив словам цих симпатичних емігрантів, брав їхні скромні подарунки, підкріплені вірогідними свідченнями шановних співгромадян, людей, чиї слова нерідко були вагомішими за будь-який законний папірець.
А коли якісь сумніви і западали в його душу, то тканина на сукню для дружини, курка або індик для його кухні були не дуже вже й високою платою, яка заспокоювала совість. Він, як і більшість населення, справжнього бразільця оцінював не за місцем його народження, а за його працею в ім'я землі, за його відвагою, виявленій при освоєнні сельви і в хвилини смертельної небезпеки, за кількістю посаджених какаових дерев або за кількістю яток чи крамниць — одним словом, за тим внеском, який було зроблено у розвиток зони. Такою була психологія ільєусців, такою була психологія і старого Сегісмундо, людини з великим життєвим досвідом, який він ставив на сторожі інтересів зони какао. Що ж до чесності і делікатності, то з певністю можна стверджувати одне — не завдяки цим якостям досягли прогресу міста півдня Баїйї, були пробиті дороги, закладені плантації, виникла торгівля, виріс порт, збудувались житлові і ділові квартали, заснувалась газета, вивозиться какао у всі частини світу. Все це завойовано під час перестрілок і засідок, фальшивих земельних обмірів, актів реєстрації, вбивств та інших злочинів, ціною крові, мужністю. Не останню роль зіграли тут жагунсо, авантюристи, повії, шулери.