Габрієла [на украинском языке]

Майже тридцять років минуло з того часу. Старий Сегісмундо помер у пошані, і його похорони згадуються й досі. На них були присутні всі мешканці міста, оскільки в Сегісмундо не було ворогів; невідомо, куди поділись навіть ті, що спалили його контору. Над його могилою виступали промовці, вихваляючи його добропорядність і доброчесність. Він був, як стверджували оратори, зразковім слугою правосуддя, прикладом для майбутніх поколінь.

Він без зайвих розмов реєстрував як такого, що народився в муніципалітеті Ільєус (штат Баїйя, Бразилія), будь-якого малюка, не вдаючись до розслідувань навіть тоді, коли кожному було ясно, що той народився після пожежі в нотаріальній конторі. Він не був ні формалістом, ні скептиком, хоч це, правда, було й неможливим в Ільєусі часів початку ери какао. На той час досягла розквіту фальсифікація нотаріальних актів і актів обміру земель, були винайдені іпотеки, нотаріальні контори, і нотарі були важливими деталями в машині захоплення і узаконення захопленої землі. Як відрізнити справжній документ від підробленого? Де вже там було думати про такі мізерні законницькі подробиці, як точне місце і час народження дитини, коли життя проходило серед перестрілок, небезпечних зіткнень з бандами жагунсо, коли людей просто вбивали з-за рогу. Життя було розмаїте і цікаве, то ж чи до вивчення якихось там географічних понять було старому Сегісмундо? Яке це, зрештою, мало значення, де народився бразилець, котрого реєструють,— в сирійському селі чи в Феррадасі, на півдні Італії чи в Піранжі, в Трас-ос-Монтес чи Ріо-де-Брасо? Старому Сегісмундо вистачало клопоту з документами на володіння землею. Для чого ж було йому ще ускладнювати життя чесних громадян, які прагнули лише одного — виконати вимоги закону і записати своїх дітей? Він просто вірив словам цих симпатичних емігрантів, брав їхні скромні подарунки, підкріплені вірогідними свідченнями шановних співгромадян, людей, чиї слова нерідко були вагомішими за будь-який законний папірець.

А коли якісь сумніви і западали в його душу, то тканина на сукню для дружини, курка або індик для його кухні були не дуже вже й високою платою, яка заспокоювала совість. Він, як і більшість населення, справжнього бразільця оцінював не за місцем його народження, а за його працею в ім'я землі, за його відвагою, виявленій при освоєнні сельви і в хвилини смертельної небезпеки, за кількістю посаджених какаових дерев або за кількістю яток чи крамниць — одним словом, за тим внеском, який було зроблено у розвиток зони. Такою була психологія ільєусців, такою була психологія  і старого Сегісмундо, людини з великим життєвим досвідом, який він ставив на сторожі інтересів зони какао. Що ж до чесності і делікатності, то з певністю можна стверджувати одне — не завдяки цим якостям досягли прогресу міста півдня Баїйї, були пробиті дороги, закладені плантації, виникла торгівля, виріс порт, збудувались житлові і ділові квартали, заснувалась газета, вивозиться какао у всі частини світу. Все це завойовано під час перестрілок і засідок, фальшивих земельних обмірів, актів реєстрації, вбивств та інших злочинів, ціною крові, мужністю. Не останню роль зіграли тут жагунсо, авантюристи, повії, шулери.