По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Оксані здавалося, що перелічені Горяєвим факти недостатньо пов’язуються один з одним. Хіба мало Хауссерів у Німеччині!
— Пробачте, Володимире Георгійовичу, але як ми можемо твердити, що висланий з Радянського Союзу німецький спеціаліст Хауссер, автор книг Т. Хауссер і радник Томас Хауссер — одна й та ж особа?
— Не поспішайте поперед батька… — засміявся полковник, — таблицю ще не закінчено. Зараз ви зрозумієте… Поки що тримайте в пам’яті — судячи з назв книг, доктор Хауссер вважає себе спеціалістом з питань Росії чи, як кажуть гітлерівці, — з східного питання. Це дуже важливо! йдемо далі — 1940 рік. Гітлерівці створюють на території окупованої Польщі з українських націоналістів два батальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», що ввійшли в дивізію «Бранденбург». У серпні було проведено інспекційний огляд батальйонів. Серед офіцерів, що прибули з вермахту, було двоє цивільних. Один з них — радник Хауссер.
— О-о! — вигукнула пожвавлено Оксана.
— 1941 рік. Війна. В перших числах липня в зайнятому гітлерівцями Львові було зіграно водевіль, присвячений створенню уряду соборної, самостійної України з паном Стецьком у ролі прем’єра. Ви знайомі з цією подією?
— Так. Уряд Стецька проіснував кілька годин і був розпущений гітлерівцями.
— Цілком вірно! Тільки не розпущений, а, швидше, розігнаний. Так от, радник Хауссер був присутній на цьому спектаклі в ролі неофіційної особи. Через два дні там же, у Львові, цей спеціаліст із східного питання відвідав уніатського митрополита Шептицького. Розмовляли… Той же 1941 рік. Гітлерівці зайняли Київ. Серед українських націоналістів знову точаться розмови про створення уряду. Хауссер у цей час перебував у Києві. Комерсант з оцією марочкою шукав Хауссера на Північному Кавказі. Якщо ми згадаємо події, що відбувалися там, то цілком можливо припустити, що Хауссер міг бути учасником чи свідком цих подій. І ось тепер він сидить у Рівному, почитує літературу слов’янськими мовами, а біля Рівного союзники скидають парашутистку з уже знайомою нам рідкісною марочкою, точнісінько такою, яка, за словами загиблого комерсанта, повинна була служити йому паролем…
Горяєв хитрувато примружився й запитав:
— Ну, як працює моя табличка? Заінтригував я вас цим Хауссером? Маєте бажання з ним познайомитися й довідатися, чому наші союзники так настирливо намагаються встановити зв’язок з якимось непомітним гітлерівським радником?
Оксана мовчала. Вона ще не встигла зробити висновків з фактів, поспішно перелічених полковником. Хауссер продовжував залишатися для неї загадковою, безтілесною, безликою постаттю, наче людина-невидимка. Щось найголовніше в ньому було неясним, не давалося зрозуміти. До того ж думки дівчини роздвоювалися. Вона була вражена обсягом роботи, яку її начальник проробив за такий короткий час — адже Гелена стрибнула з літака вчора вночі. Звичайно, почалося все з марки, з другої марки, тієї, що її знайшли в Гелени. Ця марка нагадала Горяєву «легенду» загиблого німця-комерсанта. Відразу ж було зроблено запит у партизанський загін: чи є в Рівному радник Томас Хауссер?
Відповідь — є! Так почали заповнюватись клітинки таблиці, в якій сміливих, несподіваних припущень було більше, ніж фактів. Але припущення — це ще не докази…
— Я хочу поділитися з вами деякими… — почав був Горяєв, але тут задзвонив телефон.
Полковник вислухав коротке повідомлення й тихо промовив у трубку:
— Прочитайте ще раз. Не поспішайте.
Спостерігаючи за виразом обличчя начальника, Оксана зрозуміла, що повідомлення було дуже важливим для нього.
— Ясно! — Горяєв обережно, ніби боячись когось сполохати, опустив трубку на важелі, уважно подививсь на розвідницю. — Щойно одержано шифровку з загону. Встановлено, що якийсь п’яний гестапівець назвав Хауссера експертом у східних питаннях. Він сказав: «Цей кастрат Хауссер пиндючиться, тиче свого носа в чужі справи тільки тому, що він, бачите, експерт у східних питаннях».
Тепер, коли заповнилася ще одна клітинка в «таблиці» полковника Горяєва, все стало зрозумілим. Коло ніби замкнулося.
— Це — він! — сказала Оксана.
Вона знала, що німці люблять давати страшним речам туманні й безневинні назви. Загони, створені для знищення мирних жителів, звались місцевими командами, масові арешти — заходами, спрямованими на оздоровлення населення, чи, коротше — санітарними заходами, розстріли — спеціальними акціями. Все благопристойно і невинно. Землі, населені українцями, білорусами й росіянами, були для них усього лиш життєвим простором, східними провінціями. І от — експерт у східних питаннях… Загальноприйнятою мовою це, очевидно, означало — висококваліфікований консультант катів, що вирішили знищити слов’янські народи.