Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
І хлопці подалися шукати воду.
Байрак, до якого вони дісталися, стояв над неширокою річечкою з низькими заболоченими берегами. Чвакаючи у твані, хлопці кинулися до неї і занурили обличчя у прохолодну воду. Стало трохи легше.
Пирхаючи, Санько підвів голову й озирнувся. Перед єдиним його оком постав невеличкий вибалок, в котрому росли старезні дерева. Довкіл валялися сухі гілляки. Видно, хтось колись збирався розкласти тут багаття, проте не встиг.
- Грицику, давай зробимо пліт, - запропонував він товаришеві, що ніяк не міг відірвати обличчя від води. Проте той лише заперечливо повів головою і знову занурив її у річку по саму шию.
Санько тяжко зітхнув. Це ж стільки ще треба йти до того Кам’яного острова! А так - лежиш собі на сухій траві, роздивляєшся на всі боки - а Дніпро сам несе тебе туди, куди потрібно.
Він ще раз зітхнув і поглянув на протилежний берег. І зненацька побачив таке, що краще б вже бджоли йому і друге око вжалили!
По той бік річечки сидів вовк. І не вовк, а справжнє вовчисько! Таких здоровецьких Санько ще ніколи не бачив.
- Грицику, глянь… - затинаючись, сказав Санько.
Хлопці завмерли. Першим отямився Грицик. Він вихопив з-за спини лука, висмикнув з сагайдака стрілу і націлив її на вовка. Проте вчасно схаменувся. Такою стрілою, як у нього, можна лише поранити звіра. А поранений звір, як відомо, вдесятеро лютіший від здорового.
Вовк, здається, теж здогадувався, що Грицикова стріла особливої шкоди йому не завдасть. Він улігся на траву і позіхнув, вишкіривши ікла. Санько мимоволі здригнувся - такі ікла і здоровецькому турові миттю перегризуть ногу…
Задкуючи, хлопці відійшли від берега. Певний час вовк зацікавлено спостерігав за ними. Зненацька нашорошив вуха і щез у кущах.
Тільки тепер хлопці відчули, як у них тремтять коліна. Йти на той бік їм уже не хотілося.
- Бачиш, Грицику, він нас зовсім не боїться, - сказав Санько. - А що ж буде вночі? Ні, ти як хочеш, а я далі не піду. Я буду робити пліт.
Цього разу Грицик погодився.
Для воронівського хлопця зробити пліт було звичним ділом. До того ж усе було під рукою - і сухі палиці, і торішня трава, і мотузки дикого хмелю. Не встигло сонце заховатися за очеретами, як на дрібних брижах погойдувалося щось схоже на копичку сіна. Хлопці, не гаючись, забралися на плота, і Грицик відштовхнувся тичкою від берега. Пліт повільно зрушив з місця і поплив за течією до Дніпра.
Коли вони дісталися до першого закруту, Санько схопив товариша за руку:
- Глянь! Знову з’явився.
Так, на тому місці, яке вони тільки-но полишили, стояв той самий сіроманець. І вигляд у нього був такий пришелепкуватий, що хлопці мимоволі засміялися.
- Не встиг, - сказав Санько. - Шукай собі іншу поживу!
НІЧНІ СУПУТНИКИ
Другий день пливли хлопці тихим дніпровим плесом. На світанні приставали до берега, аби вполювати якусь птаху. Тоді знаходили межи очеретів суху галявину і розкладали багаття. Поївши, шукали дикий щавель, ласували солодкими коренями ситнягу чи добудовували плота. Гарний вийшов у них пліт! Найдосвідченіше вороже око не здогадається, що це таке. І керувати ним легко, бо вчора Санько виловив дошку і примайстрував її під весло.
А коли сонце сідало за обрій, хлопці виводили пліт на бистрину і пливли за течією.
От і сьогодні вони лежали горілиць на ще теплому сіні, дивилися на далекі мерехтливі зорі і стиха розмовляли.
- Як виросту, буду козаком, - мовив Грицик. - Але не таким, як наші воронівські.
- А яким? - поцікавився Санько. - І чим тобі наші не подобаються?
- Бо не цікаво. Сиди собі та лови рибу чи бобра. А потім староста все забирає собі. Ні, я буду такий, як Микола Сом. Чи навіть Вирвизуб…
- А це хто?
- Невже не чув? Це ж, ого, які козаки! Татари їхнього духу бояться. Бо вони не рибу ловлять, а йдуть у степ полювати на ногайців. То відіб’ють полонених, то налетять на татарське селище і мстяться за наших… А найбільше я хотів би бути таким, як Швайка. Чув про нього?
- Ні.
- То що ти тоді взагалі чув? А це ж такий розвідник, якого ще світ не бачив! Не встигнуть татари зібратися в набіг, як Швайка вже передає про це переяславському старості, і ніхто з татар його не спіймає. А знаєш, чому?
- Ні…
- Ех, ти! А тому не спіймають, що він уміє перекидатися на вовка…
- То він що - вовкулака? - вжахнувся Санько.
- Мабуть, що так, - згодився Грицик. - Тільки він добрий. На своїх не кидається. Або ще під’їде до найголовнішого хана і стрілою в нього - раз! - і нема хана.
- А татарські слуги навіщо? - засумнівався Санько. - Вони ж його не підпустять до свого пана!