Мир хатам, війна палацам
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4231-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Мир хатам, війна палацам». Краткое содержание книги:
А земля, справді, парувала, вже й протряхала, і поміщики докінчували обсіватись яриною — «на оборону»,
Весілля на Рибалкькій
1
Данило і Харитон з Флегонтом упоралися з усіма справами ген після полудня, але виконали всі завдання успішно.
На «першу чарку» запрошено десяток печерських парубків. З «троїстими музиками» — цимбали, скрипка та бубон — домовлено задурно: бо ж свої хлопці! Добуто й цеберко «оковитої» в пані Капітоліни — тільки під Данилів піджак та Харитонову гармонію.
Попереджено і голову секції народного співу печерської «Просвіти», студентку Марину Драгомирецьку.
Навдивовижу, студентка Марина Драгомирецька прийти на весілля не відмовила і навіть виявила з приводу того гаряче захоплення. За її словами, вона змалку тільки про те й мріяла, щоб побачити справжнє народне весілля — в усій його самобутності та багатстві фольклору й етнографії.
Коли ж до її свідомості дійшло, що весілля це буде не абияке, а — революційне, без попа і церкви, то запальна студентка обізвала Данила з Тосею «аргонавтами», Данилові трусила руку кілька хвилин, а Тосю пообіцяла зацілувати до смерті і заявила, що їхні імена будуть неодмінно записані на мармурових скрижалях історії України.
Марина — дарма що закінчила російську гімназію і виховувалася змалку в родині твердих російських традицій — висловлювалась українською мовою якось особливо смаковито: демонстративно, з викликом, — щоб це почули всі і або почали зразу наслідувати їй, або, навпаки, негайно спровокувалися на непримиренну суперечку щодо Україно–російських взаємовідносин. Ідея відстоювання прерогатив скривдженої і знедоленої української нації опанувала Маринку ще в шостому класі гімназії, в нелегальному українському гімназичному гуртку, — після читання забороненого шевченківського «Кобзаря». А заполонила ця ідея її цілковито з двадцять восьмого лютого тисяча дев'ятсот сімнадцятого року, — тобто — від дня Лютневої революції в Росії.
Щодо дівоцької вроди, то цим Марина похвалитися не могла. Була вона на зріст трохи вища, ніж потрібно було б за комплекцією, і через те — дещо цибата. Ходила — всупереч законам жіноцької грації — широким кроком, інколи, в пориві, навіть підбігаючи на ходу. Притому — теж зовсім по–хлопчачому — розмахувала руками. Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому бувала переважно розпатлана — з чубчиком на лобі. Обличчя мала широке, вилицювате, очі — китайського косого розрізу, кирпата. Вбиралася Марина в коротку спідничку до колін — всупереч моді й правилам дівочої пристойності, а кохтинку носила картату, з «шотландки», червоних і зелених клітин. Була вона заповзятою спортсменкою–велосипедисткою, — і це було ще одним приводом уважати дочку поважного доктора Драгомирецького «анфан–терібль» та «філь–орібль», бо їздити дівчатам велосипедом уважалося в ті часи непристойним.
Сказавши, отже, Данилові, Харитонові та Флегонтові, що прийде неодмінно і ні в якому разі не запізниться — а це також було важливо, бо запізнювалася вона скрізь і завжди, Марина салютувала хлопцям рукою, сіла на свій велосипед і негайно зникла в лабіринті печерських завулків. В Марини Драгомирецької було на сьогодні ще чимало невідкладних справ: одержати з центральної «Просвіти», на Прорізній, для «Просвіти» печерської різну літературу українською мовою; на Святославській, в приміщенні Вищих жіночих курсів, виступити на мітингу суфражисток — і розгромити суфражистський рух за його індиферентність до національного питання; на Шулявці — взяти участь в установчих зборах організації жінок–українок і домогтися, щоб жінки–українки, окрім крою та шиття, налагодили в своїй організації також вивчення українознавства; на Лук'янівці — в комендатурі Лук'янівської в'язниці — вимагати від в'язничної адміністрації проводити серед в'язнів культурно–освітню роботу українською мовою…
— Ну й швидка! — з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печерські дороги.
— Метка! Мене перебалакає! — із захопленням, навіть заздрісно озвався Харитон. — Нам би таку на «Марію–біс»! В два щота зробили б… що–небудь.
Флегонт не мовив нічого, тільки зашарівся і пішов попереду, щоб товариші цього не помітили.
На призьбі під будиночком Брилів товариші побачили гурт ранніх гостей. Харитон зразу ж ухопився за голову:
— Рятуй, Мати Богородице! Вже наші «політики» зійшлися на повний пленум!
«Політиками» заводська молодь прозвала робітників старшого віку, коли вони сходились гуртом і заводили між собою розмову. Такі розмови поміж «стариками» перекидалися неодмінно на політичні питання, виливались у нескінченні дебати і значно затягувалися надовго, допізна.