Сполохи [Літературна критика та есеїстика]

Не надто допомагає зорієнтуватись і післямова Світлани Матвієнко (слід зазначити, однієї з найпроникливіших українських герменевтів, спроможної робити як аналітичні мікрозрізи на рівні синтагм, так і евристичні узагальнення). Вона чомусь вирішила відбутися цього разу зливою блискотливих каламбурів і риторичних запитань, що нав’язливо не потребують/не пропонують відповідей, оздобивши їх макабрично розлогими цитатами, апеляціями до Жижека, Лакана, Антоніоні, інтернетних форумів і словників, щоб усі ми знали, з якого сміття ростуть післямови, котрі намагаються уникнути іманентно-літературознавчого розгляду текстів.

Значно зваженішою була анотація Дмитра Пастернака в «Критиці» (2005, № 10), з якої випливало, що «AM™» бракує того ж самого, що й надривно-захопленим екзерсисам Павлишина та Матвієнко: «…з читацького погляду новому Іздриковому витворові бракує цілісности, виразности історії. Це радше колаж із різностильових новел і екзерсисів». Проте далі автор, немовби завагавшись у точності власного діягнозу, додає: «Книжка завершується народженням дитини, що є саме романним закінченням, отож «AM™» — усе-таки роман, і не треба лукавити: компіляція, текст…». То де ж, чорт забирай, істина Іздрикового жанру: в колажі чи в романі, в компіляції чи терористичному акті, в шаховій партії чи в кінематографії та кінології?! Схоже, що цього наразі не знає жоден із текстів про Іздрика. Не маючи більше довіри до наших літературознавців і полемістів, я провів невеличке бліц-опитування серед своїх друзів-читачів, переважно митців і музикантів. Усі, як один, заявили, що Іздрик — дуже класний чувак, із ним прикольно бухати й бавитись, а от читати його їм не до снаги, бо «воно якесь шизонуте», тому жоден із них і не читав ні «AM™», ні, тим більше, «Воццека», ані інших страхітливо послідовних текстів. Така відповідь, природно, мене теж не задовольнила і, покружлявши ще трохи довкола чудово, ніде правди діти, виданої та оформленої «AM™», я вклався до ліжка й проковтнув книжку за вечір. На цьому, власне, можна було б і зупинитися, бо важко вигадати кращу рекламу, але доточимо до неї декілька спостережень.