Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
І ми вирішили боротися.
Ухвалили, не гаючи часу, зразу ж після комсомольських зборів надіслати делегацію учнів в окружком партії. А мене бюро надумало послати в Харків, щоб я звернувся в ЦК комсомолу.
Чого-чого, а вже цього я не міг передбачати! Коли всі хлопці навперебій стали кричати: «Манджуру треба послати, Манджуру!» — я сидів, слухав і не міг повірити, що називають моє прізвище.
Я став відмовлятись, але Микита Коломієць упевнено сказав:
— Нічого, Василю, нічого! Все це дрібниці, що ти ні разу ще не їздив залізницею, що заблудишся і все таке інше, неістотне. Язик до Києва доведе. Ну, а Харків тропь ки далі, чи ж нам боятися такої відстані? Хто знає, може, ще і в Берліні чи Парижі доведеться побувати. А ти в Харків, у наше радянське місто, боїшся їхати! Хлопець ти взагалі сміливий, і ми не сумніваємося — знайдеш ходи і виходи. Одне слово, гайда в далеку дорогу, захищай наші фабзавучні інтереси! Умри, а добийся правди! Все.
Засідання бюро було оголошено закритим.
… Усю дорогу, коли, стомлені і розпалені після засідання, ми йшли з школи до гуртожитку тихими і засніженими вулицями нашого міста, я ніяк не міг опам’ятатися. Ухвала про поїздку в Харків звалилась на мене так раптово, наче лавина снігу з гори. Радісно і приємно було усвідомлювати довіру друзів, і я в душі поклявся зробити все, щоб урятувати наш фабзавуч.
Вагонний попутник
Ніхто не прийшов проводжати мене на вокзал, навіть Маремуха. Цього вечора в школі мали відбутися збори учнів. Чекали Печерицю. Запрошували його двічі. Він змилостивився і обіцяв «заглянути». Кожному хотілося послухати, що скаже, крім свого наказу, вусатий бюрократ. Майже половина фабзавучників готувалась виступати, думали дати йому справжній бій, вимагати, щоб віє скасував наказ. А поїзд відходив о сьомій годині п’ятнадцять хвилин вечора. І я сам сказав хлопцям, щоб не проводжали мене, а краще гуртом наступали на цього бюрократа.
Я, попрощавшись з Галею, прийшов на вокзал за півгодини до відходу поїзда і побачив, що на перон ще нікого не пускають. Помацуючи одною рукою твердий квиток у кишені, куплений мені вскладчину, а другою стискуючи портфель, я прогулювався по вокзалу і поглядав на стрілки годинника.
У внутрішній кишені мого піджака двома булавками з застібкою були міцно заколоті сорок три карбованці шістдесят копійок. В обідню перерву видавали стипендію, і більшість з фабзавучників відрахували на поїздку по одному карбованцю — ось звідки набралась така значна сума.
У житті в мене не було стільки грошей відразу! Документи на поїздку були складені в портфель — його мені майже насильно втиснув Микита Коломієць. Він спеціально пішов в окружком комсомолу і позичив портфель у завідувача оргінструкторським відділом Дмитра Панченка. Я не хотів брати його, побоюючись насмішок, але Микита сказав дуже переконливо:
— Зрозумій, голубе: коли портфель — необхідність, нічого страшного в ньому нема. Зовсім не обов’язково, щоб він був ознакою твого бюрократичного переродження. А де ти будеш без портфеля держати посвідчення, шкільний кошторис, списки учнів? У кишенях? Пожмакаєш усе. Нарешті, куди ти сховаєш рушник, мило, зубну щітку? Нема куди, правда ж? А все це чудово вкладається в портфель. Зайшов, скажімо, до самого завідувача шкільного відділу ЦК. Будеш з кишень виймати пожмакані папірці?.. А з портфелем воно зручніше.
Я відбивався від портфеля щосили, бо добре знав: тих комсомольців, які носять портфелі, називають бюрократами і чиновниками. А коли ще такий власник портфеля галстук одіне собі на шию, так і знай — охрестять цього чиновника міщанином, переродженцем, який одірвався від мас. Виходячи з гуртожитку, я обгорнув портфель старими газетами і поніс його під пахвою, наче картину. Тільки біля вокзального палісадника оглянувся і шпурнув газети в канаву.