На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
… Сергій Миколайович пригадав свою першу подорож, йому довелося тимчасово залишити робітфак і поїхати на Урал, на будівництво велетенського металургійного комбінату. Так робило багато комсомольців.
Будувалася вся країна…
… Це трапилося в міській купальні. Мехті чув, як сперечалися між собою дорослі хлопці: «Хто зможе вилізти на дах купальні і звідти кинутись у воду?» Він чекав: хто ж наважиться? Та ніхто не наважився, і тоді він сам видерся по драбині на дах купальні. Навіть третій трамплін, з якого не осмілювалися стрибати не тільки підлітки, а й дорослі, був далеко внизу під високим дахом купальні. Люди приймали тут сонячні ванни. Мехті стало моторошно, коли він побачив, що обрій наче здибився і море потекло похилою площиною. А десь під ним, куди він мав стрибати, не синіла, а, пінячись, чорніла безодня. Ще мить — і Мехті повернувся б назад. Та знизу на хлопця дивилися сотні очей. Шкільні друзі підбадьорювали його вигуками, вони раділи за нього; і друзів не можна було підводити… Не роздумуючи, Мехті розбігся і в легкому гарному стрибку — ластівкою — полетів униз… Вода зімкнулася над ним, бризок не було. Він виринув і почув схвальні вигуки і навіть оплески.
Може, це й був його перший подвиг?
… Таня й Сергій жили своїм скромним життям. Маленький дерев'яний будиночок, невеличкий город біля широкої річки, а навкруги — тайга. Хоч нелегко було працювати на будівництві й водночас учитися на робітфаці, їм все-таки доводилося займатися й побічними справами. Як, наприклад, міг Сергій не взяти участі в такій ось справі… Прислали до сусідів-рибалок першу моторку — розкішну, пофарбовану в ніжний оранжовий колір. Стоїть моторка, а користуватися нею не можна: ніхто не знає, як поводитися з цією моторкою, як керувати нею; крім того, з'ясувалося незабаром, що в неї несправний мотор. От і довелося Сергію Миколайовичу порпатися в ній весь вільний час, морочити голову, розбирати мотор, знову збирати. Таня спробувала було побурчати на чоловіка, але ж і вона часто робила так само: в сусідньому селі невистачало вчителів, і їй довелося взяти ще три класи в сільській школі, крім тих трьох, де вона навчала дітей географії.
— А як же інакше? — говорила вона. — Не можна ж залишати дітвору без учителя.
Нарешті Сергій на превелику радість усіх рибалок запустив вередливий мотор, але перед рибалками постала нова проблема: кому ж керувати човном? Довелося Сергієві сісти за стерно, поки його учень — високий на зріст, бородатий рибалка Тихін — не оволодів новим ремеслом…
… Мехті пригадав невеликий двоповерховий будинок на вулиці Касума Ізмайлова, де він жив. Коло будинку росла тендітна верба, а напроти височіла школа № 19, де він учився. Особливо любив Мехті свого вчителя Сулеймана Сані Ахундова — одного з азербайджанських письменників. Може, саме тому Мехті пристрасно полюбив літературу (занедбавши решту дисциплін — математику, хімію) і ще з дитинства почав писати вірші, власне віршовані казки: «Заєць проти вовка», «Півень-оповісник»… Та поетом він не став… Згадалися перші його малюнки в шкільній стінгазеті, де він був і редактором і художником: «Перша електричка з Баку до нафтопромислів», карикатура із зображенням лихого, страшного і разом з тим потворно-кумедного куркуля, який замахувався голоблею на перші колгоспи, «Перша азербайджанка-інженер на трибуні». Це були плакати і карикатури на злободенні теми, і все в них було «першим»: у ті часи країна тільки-но почала створювати перші колгоспи, інститути випускали перші сотні азербайджанок-інженерів, лікарів і агрономів. І Мехті був очевидцем цих подій… Померла мати. Мехті ще дужче прив'язався до тітки — старшої сестри покійного батька, дуже старої, але міцної й бадьорої жінки. Всі називали її бібі. Вона розповідала Мехті про подвиги його батька, про боротьбу з бандитизмом у перші роки Радянської влади; показувала іменні подарунки, одержані батьком за хоробрість.