Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Панове, насмілюсь привітати вас, здається, вже на землі рейху. — Він встав, виструнчився. Обличчя його стало якимсь благоговійно захопленим.
Всі шанобливо замовкли, а Вайс витяг з кишені загорнутий у папірець значок із свастикою і приколов до лацкана піджака. Це було неначе сигналом: усі заходилися розпаковувати чемодани, переодягатися, чепуритися.
За півгодини пасажири мали такий вигляд, ніби всі вони збиралися йти в гості або чекали на гостей. Кожен заздалегідь старанно продумав, як одягнеться, щоб зовнішній вигляд свідчив про солідність, респектабельність. А деяка підкреслена старомодність одягу мала свідчити про відданість їхніх власників старонімецькому консерватизму, незмінності смаків і переконань. На столиках з'явилися викладені з чемоданів біблії, чорні, не зовсім свіжі котелки, рукавички. Запахло парфумами.
Несподівано поїзд судорожно брязнув гальмами і, немов спіткнувшись, зупинився. По проходу протупали німецькі солдати в касках, на грудях у кожного висів чорний автомат. Обличчя солдатів були грубі, непорушні, рухи різкі, механічні. Увійшов офіцер — сірий, сухий, бундючний, із зневажливо примруженими очима.
Пасажири, мов за командою, посхоплювалися з місць.
Офіцер підняв палець, промовив неголосно, ледь розтуляючи вузькі губи:
— Тиша, порядок, документи.
Гидливо брав напери затягнутою в рукавичку рукою і, не обираючись, подавав через плече єфрейторові. Єфрейтор, в свою чергу, передавав документ чоловікові в цивільному, а той точним і пронизливо уважним поглядом звіряв фотографію на документі з особою його власника. І не в одного пасажира виникало відчуття, що цей погляд пронизує його наскрізь і на стіні вагона, мов на екрані, в цю мить виникає коли не його силует, то трепетний абрис його думок.
Забравши документи в останнього пасажира, офіцер тими ж важкими, свинцевими словами оголосив:
— Порядок, спокій, непорушність.
І вийшов.
Солдати лишилися біля дверей. Вони дивилися на пасажирів, начебто не бачачи їх. Стояли в низько спущених на брови сталевих касках, широко розставивши ноги, стиснувши щелепи.
Дивне почуття охопило Вайса. Йому здалося, що він десь уже бачив цього офіцера. І цих солдатів бачив такими, якими вони є насправді, такими, якими вони хотіли здаватися. І від збігу уявлюваного з тим, що Вайс бачив зараз сам, він відчув полегкість. Дружелюбно й шанобливо, навіть заздрісно поглядав він на солдатів — так, як, на його думку, і мав би дивитися на них цивільний юнак-німець.
Коли офіцер повернувся у вагон в супроводі сержанта і чоловіка в цивільному й почав роздавати пасажирам документи, Вайс устав, виструнчився, витягнув руки по швах, захопливо й весело дивлячись офіцерові у вічі.
Той поблажливо всміхнувся.
— Сядьте.
Та Вайс, ніби не чуючи, стояв у тій самій позі.
— Ви ще не солдат. Сядьте, — повторив офіцер.
Вайс підняв підборіддя, промовив твердо:
— Батьківщина не відмовить мені в честі і прийме до славних рядів вермахту.
Офіцер доброзичливо поплескав його рукавичкою по плечу. Чоловік у цивільному зробив у себе в книжці якусь помітку. І коли офіцер пішов у інший вагон, Йоганнові попутники голосно поздоровили його: безперечно, він справив з першого ж свого кроку на землі рейху найкраще враження на представника німецького окупаційного командування.
Поїзд котився по землі Польщі, яка тепер стала територією Третьої імперії, її воєнною здобиччю.
Пасажири невідривно дивилися у вікна вагонів, безцеремонно, наче господарі, обмінювалися різними думками про нові німецькі землі, хизуючись одне перед одним діловитістю і зневагою до слов'янщини. У вікнах вагонів мелькали зруйновані бомбардуванням селища.
Під конвоєм німецьких солдатів полонені поляки ремонтували мости. На станціях скрізь було поприбивано новенькі акуратні таблиці з німецькими назвами або написами німецькою мовою.
І чим більше траплялося на шляху слідів недавньої битви, тим вільніше й бундючніше трималися пасажири. Вайс так само, як і всі, невідривно дивився у вікно й так само, як і всі. захоплювався вголос могутністю блискавичного німецького удару, і його очі збуджено блищали. Збудження охоплювало його все більше, але причини цього збудження були іншого порядку: він уже давно чітко й точно вкарбовував у своїй пам'яті ті пейзажі, де споруджували величезні сховища для пального, склади, розширювали шляхи, укріплювали мости, де на лісових галявинах повзали важкі котки, утрамбовуючи землю для майбутніх аеродромів.