Поєдинок з абвером
- Автор: Ткаченко Андрій
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Поєдинок з абвером». Краткое содержание книги:
У ворожий тил направляється десантна група НКДБ УРСР. Вона успішно виконує завдання Центру і згодом виростає у чисельний загін, який веде розвідувальну і підривну роботу, спрямовану проти гітлерівців на території окупованої ними Словаччини.
Розкриваючи нові сторінки героїчної діяльності солдатів таємного фронту, автор показує, як гартувалось братерство народів у спільній боротьбі проти фашизму.
Погляд штандартенфюрера зупинився на матеріалі розширеного засідання, на якому Карол Шмідке й підполковник Ференчик доповідали у повстанському центрі результати поїздки в СРСР. Пайчер розумів: з боку Радянського Союзу допомога словакам буде, й вони, сподіваючись на це, відстоюватимуть захоплену територію. Але хвиля піднесення, яку викликало в населення повідомлення делегації Словацької національної ради, ще більше дратувало керівника одного із шпигунських центрів рейху.
І ще одна новина кинула абверівця в жар: частини Червоної Армії з боями просувалися в напрямку Дуклінського перевалу, намагаючись вийти в Словаччину, щоб з’єднатися з повстанцями.
Пайчер потер долонею лоба, нервово засовався в кріслі. Потім надрізав кінчик сигари, припалив і взяв новий аркуш. Із Словаччини повідомляли:
«5.09 1944 — Висаджено в повітря ешелон з танками на залізниці в районі села Красне».
«8.09 — в Банській Бистриці обеззброєно загін словацької жандармерії. Захоплено склад зброї».
10.09 — Безслідно зникли офіцери штабу 17-ї дивізії СС Гергард Майєр та Роберт Безіц, а з ними — таємні накази».
«11.09 — Висаджено в повітря міст через річку Ваг в районі Жиліна, по якому одночасно проходили два ешелони з боєприпасами»…
Пайчер читав і хвилювався: «Знову буде неприємна розмова з генералом Лахузеном». Адже у повідомленнях ішлося не лише про диверсії. Його як розвідника й контррозвідника особливо непокоїло те, що в Словаччині почали безслідно зникати офіцери штабів і таємні документи. «Це справа рук не звичайних диверсантів, а, найвірогідніше, радянської розвідки, — дійшов висновку начальник управління. — Можливо, керує розвідувальною мережею в Словаччині хтось з партизанських ватажків».
Задзвонив телефон.
— Гер штандартенфюрер, машину подано! — пролунало в трубці.
— Поверніть її в гараж, — сердито буркнув Пайчер. — Я не поїду обідати.
Під вечір начальник управління викликав до себе одного з керівників «Зондерштабу-Р» фон Рейхенау-Смисловського. Ці два вовки допізна гризлися, не виходячи з кабінету.
Наступного дня Пайчер засів за план операції під кодовою назвою «Дим». Невдовзі про сплановані заходи він доповів своєму шефу Лахузену, а той — особисто рейхсфюреру Гіммлеру. План було схвалено. Відповідальність за операцію Гіммлер поклав безпосередньо на генерала Лахузена як керівника «абверу-2».
…В ту ранню годину, коли «опель-адмірал», розсікаючи фарами сіру імлу, вирушив у напрямку аеропорту Темпельгоф, вулиці Берліна були ще порожні.
Погода псувалася. Пронизливий північний вітер ставав дедалі вологішим, і пасажири «опеля» — генерал Лахузен і троє офіцерів — з тривогою поглядали в небо. Та в літаку, вони заспокоїлись. Незабаром «Юнкерс-52» без перешкод піднявся в повітря і взяв курс на Словаччину.
В м’якому кріслі поряд з генералом сидів обер-лейтенант Рауль Шлезінгер — особистий уповноважений шефа управління «Зондерштабу-Р» штандартенфюрера СС Пайчера.
Нудно спливав час. Молодий офіцер розгорнув газету, та раптом, відчувши на собі погляд Лахузена, акуратно згорнув її і заховав у портфель. Повернувся обличчям до генерала.
— Своїм пишним темним волоссям ви схожі на тірольця, — не без заздрості зауважив Лахузен.
— Я народився на острові Рюген, — мовив Шлезінгер і, оцінивши доброзичливість генерала, додав жартома: — Мій батько був володарем Балтійського моря.
Лахузен примружив очі й посміхнувся, заохочуючи підлеглого до розмови.
— Невдовзі ми перебралися в Гамбург, — вів далі офіцер. — Але в цьому місті разом прожили недовго: батько нас покинув, і я з матір’ю опинився аж у Судетах. Виріс у містечку Хеб. Після смерті батька я став спадкоємцем рибного промислу й заводу в Штральзунде. Згодом продав спадщину й переїхав до Берліна. Про це не шкодую, бо робота в абвері стала моїм справжнім покликанням…
Далі розмова перейшла на службові теми й закінчилася тоді, коли літак приземлився на братіславському аеродромі.
Між іншим, керівник «абверу-2» пообіцяв:
— Старайтеся, обер-лейтенант. Я зроблю все, щоб ваші майбутні успіхи були відзначені гідною нагородою і порадували мого друга Пайчера.