Коли сонце було богом

Звістка про те, що в пагорбі знайдено Німрода, могутнього мисливця й засновника Ніневії, швидко поширилась серед забобонних арабів. Незабаром на горбі закишіло від людей з навколишніх сіл. Вони підходили на край ями і боязко розглядали величезну голову з білого алебастру. Лейярд насилу умовив одного шейха спуститися вниз і впевнитись, що то тільки скульптура з каменю.

— Це робота не людських рук, — вигукнув шейх, — а тих невірних велетнів, про яких пророк — хай славиться ім’я його! — сказав, що вони були вищі од найвищих фінікових пальм. Це один з тих ідолів, яких Ной — мир йому! — прокляв ще перед всесвітнім потопом.

Щоб відзначити відкриття, Лейярд, за порадою Авада, влаштував банкет з розвагами. Велів забити биків, найняв мандрівних музик, що саме трапилися поблизу. Розваги тривали всю ніч. Палахкотіли вогнища, над ними на рожнах смажилося м’ясо. Пищали сопілки, били бубни, і серед цього І'армидеру ощасливлені діти пустелі співали й танцювали, радісно вигукуючи, до білого ранку.

Чутка про статую блискавкою долетіла до Мосула. В місті завирувало, на майдані зібрався збуджений натовп. Місцеві каді й муфтії спішно вирушили до турецького паші, щоб заявити йому урочистий протест проти відкопування Німрода, бо це суперечить законам Корану. Новий губернатор Ісмаїл-паша запросив до себе Лейярда й порадив йому на деякий час, поки народ заспокоїться, припинити розкопки. Англієць залишив тільки двох робітників і копав крадькома, значно повільніше.

Згодом, коли перша хвиля обурення минула, Лейярд найняв більше робітників і почав розкопувати курган у різних місцях. Результати не забарилися. За короткий час із землі було викопано шістдесят крилатих биків та левів з людськими головами. У деяких істот було аж п’ять ніг. Спочатку Лейярд ніяк не міг пояснити цього. Одного разу, проходячи повз крилатого бика, він раптом здивовано зупинився: бик здригнувся, ступивши один крок уперед. Це був оптичний обман, викликаний отією п’ятою ногою. Бики, напевно, охороняли входи до палацу й таким хитромудрим способом мали наганяти на людей забобонний страх.

Ось що пише Лейярд у своїх щоденниках про ці статуї: «Двадцять п’ять століть вони були сховані від людського ока, а ось тепер знову стоять перед нами в усьому блиску своєї античної величі. Там, де колись квітла розкішна цивілізація могутнього народу, ми бачимо тепер злидні й темноту напівдиких племен. Де колись височіли чудові храми й вирувало життя багатих і великих міст — лишилися руїни та безформні горби. Над просторими залами палаців, що їх стерегли колись оці статуї, тепер ходять у плузі воли й шумлять посіви. Єгипет теж може похвалитися стародавніми й не гіршими пам’ятками, але ці пам’ятки завжди були у всіх на очах і свідчили про могутність та славу своєї вітчизни; а статуї, що стоять оце перед нами, тільки тепер випливли з мороку забуття…»

За два роки Лейярд відкопав п’ять палаців, побудованих ассірійськими царями в IX–VII століттях до нашої ери. Першу з відкопаних будівель пізніше було визнано за палац ассірійського царя Ашшурнасірпала II, який панував у 883–859 роках до нашої ери. Тільки в одному Лейярд зазнав розчарування: у пагорбі Німрод знайдено руїни не Ніневії, як він припускав, а міста Кальху. © http://kompas.co.ua