Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Скажений чорнобильський собака
Скажений чорнобильський собака - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Скажений чорнобильський собака

Электронная книга - «Скажений чорнобильський собака». Краткое содержание книги:

У наведених творах Євгена Гуцала (1937–1995) перед нами постає життя хлопчиків і дівчаток, сповнене захоплюючих пригод, мандрівок, несподіваних зустрічей та вчинків, складних, нерідко драматичних, а часом і кумедних ситуацій, зухвалих витівок — усього того, що й творить неповторний світ дитинства. Читача захоплює цікавий сюжет, який стрімко розвивається і тримає в напрузі, а головне — дух благородства, здатність юних щиро співчувати, проявити наполегливість, волю і попри всілякі перешкоди прийти на допомогу слабшому. Приваблює також сповнена гармонії та поезії мова письменника.
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 50
Перейти на страницу:

Вдень траплялося в стайні не так і багато коней — один чи двоє, але майже завжди стояв у своєму станку одноокий Ласун. Він недобачав, чи й зовсім не бачив на ліве око, й коли ти, скрадаючись тихенько, підходив до нього з лівого боку, то він міг і не почути тебе, й не побачити. Бо завжди стояв, низько опустивши свою довгу, кістляву морду, й чи дрімав, чи щось пригадувалось йому. Дениско гладив його по шиї, по ній пробігав легенький дрож, наче кінь просинався, й тоді він так повертав морду, щоб побачити, хто ж перед ним. Око те в нього було велике й червонясте, сумне, дивилось воно зовсім по-людському, й під тим протяжним та важким поглядом Денискові ставало не по собі.

Якщо Ласун капарів не в стайні, то так само він міг годинами простоювати в лузі коло ставу. Виженуть його зранку, він трохи попасеться чи й не попасеться, а потім стане, опустивши морду, втупиться в травину чи бадилину та ще й очі заплющить. Може, то він відпочивав за всі роки своєї молодості, коли довелось і побігати, і в плузі походити, і в возі?

На стайні коло коней ходив Лаврін Легкоступ — худорлявенький, невеличкий, з хлоп’якуватим обличчям і хлоп’якуватими манерами дядечко. То Лаврін цей любив поговорити з усіма, так само — й з Дениском, якого, здається, мав собі за рівню. Розмовляючи, прискалював поперемінно ясні свої очі, підморгував — усе його обличчя жило метушливим, напруженим життям.

— Що, Дениску, будеш кіннотником? Усі в кіннотники хочуть. Усім би тільки їздити, а ходити хто буде? Я тебе питаю, скажи! — і тицяв тонким своїм, довгастим пальцем хлопцеві прямісінько в перенісся.

— Я ходжу! — з викликом одказував Дениско.

— Так ти ходиш! — зоставався невдоволений його відповіддю Лаврін Легкоступ. — Ходиш, а мрієш їздити! Ну признайся, мрієш?

Дениско, звичайно, мусив казати правду, що мріє.

— Ото ж то й воно! — торжествував Лаврін Легкоступ. — Отак би й зразу!

Сам він любив коней не менше, ніж Дениско, а то й дужче. Він міг здертись на спину будь-якому, навіть найноровливішому, навіть найскаженішому, й жоден не міг його скинути з себе. Якщо попадався гарячий, не звиклий ні до упряжі, ні до сідла, то й на ньому Лаврін почувався впевнено. І, мабуть, коні зразу відчували, в чиїх руках вони опинились, бо в Лавріна вони слухняні й сумирні, а якщо й пробували комизитись, то вистачало їх ненадовго.

Дениско й досі пам’ятає і завжди пам’ятатиме, як Лаврін об’їжджав одного молодого жеребчика, званого Булькою. Статурний, довгоногий, легкий у ході, він не хотів визнавати ніякого вершника. А що тільки витворяв, коли його загнуздав Лаврін! І дибки ставав, намагаючись скинути його, й зупинявся на повному скаку, а Лаврінові — хоч би що: він реп’яхом учепився до гриви, приріс до неї, й спробуй скинути, коли вже він добре знає всі ті хитрощі, той норов… Угомонився не зразу, лише згодом, та й то довго не хотів нікого іншого визнавати, тільки Лавріна. А він і радий з того, що Булька лише до нього йде, що Булька лише його підпускає.

А тепер Дениско, дивлячись на Бульку, й зовсім не може подумати, що таке колись водилося за цим конем. Постарішав, очі сльозяться, їздить на ньому всяк, хто захоче. І в роботі не перебірливий — везе те що слід: солому на колгоспне господарство, гичку, жом, возить людям торф із рудки, глину на толоку. Й нічим не одрізняється від усіх інших коней.

— Як об’їжджати коня? — розказує Лаврін. — А так, як я! Чіпляєшся до нього й тримаєшся! Хай він що хоч витворя, а ти держись! Щоб він відчув, що ти сильніший од нього. У коня норов, а й у тебе не з гірших!

— Хіба кінь за таке полюбить?

— Полюбить? — на хвилю дивується Лаврін Легкоступ. — А може, й полюбить? Чому б і не полюбити? Полюбить! Хіба всі ці коні, що зараз постаріли, завжди були такі? Рідко який не ставав дибки, а тепер подивись на них! Усі мене люблять!

Коні й справді любили Лавріна Легкоступа. Так, наче мали його за рівного самим собі, за однакового з ними.

— Ти чого до Ласуна внадився? — запитував Легкоступ. — Що ти в ньому побачив?

— Й сам не знаю, — відказував Дениско, не в змозі пояснити, звідки в нього взялась приязнь до цього старого коня.

— Гм… — вилітало глибоке з горла в Лавріна, й він підходив до одноокого Ласуна й гладив його по шиї. Кінь слухав ті пестощі спокійно, не кліпнувши своїм живим оком. Раптово Лаврін хижів із лиця, рвучко замахувався, наче й справді хотів ударити коня. Проте Ласун не боявся тих погроз, він тільки неквапно підводив морду й тужливо-спокійним поглядом втуплювався в Лавріна. А той говорив із якимось дивним захопленням: — Ти бач, не боїться, хороба! Колись не боявся, й тепер не боїться! Так, наче він і досі жеребець, наче він і досі дурний од своєї молодості!

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)