Місто Страшної Ночі (збірка)

— Треба було знати цей спосіб, Сіме, — сказав Слейн, підводячись і спльовуючи пісок. Тоді гукнув голосніше: — Ідіть заберіть його. Я йому ногу зламав.

Це була не зовсім правда, бо солдат, власне, зламав її сам; адже вся суть цього способу в тому, що чим сильніший твій удар, тим тяжче ти й скалічишся.

Слейн підійшов до Джеррі Чорта й нахилився над ним з перебільшеною турботою, а Сіммонса, що плакав від болю, понесли геть.

— Сподіваюся, вас не дуже тяжко поранено, — сказав Слейн.

Та майор був непритомний, і на плечі в нього зяяла страшна дірка з рваними краями. Слейн став над ним навколішки й розгублено промурмотів:

— їй же Богу, неживий! Ну й не щастить же мені.

Та майорові судилося ще довго з непохитною відвагою водити в походи свою батарею. Його віднесли, перев’язали, довго лікували, оточивши турботою, а батарея все обговорювала, чи не захопити їм Сіммонса й прив’язати до дула гармати, а тоді вистрелити. Вони обожнювали свого майора, і коли він знову з’явився на огляді, відбулася сцена, не передбачена ніякими військовими статутами.

Велика слава припала й Слейнові. Артилеристи принаймні два тижні поїли його доп’яну тричі на день. Навіть командир полку похвалив його за самовладання, а місцева газетка оголосила його героєм. Та від цього він нітрохи не запишався. Коли майор став дякувати йому й давати гроші, доброчесний капрал гроші взяв, а подяку відхилив. Він тільки мав одне прохання і висловив його, спочатку перепросивши кілька разів. Чи не зміг би майор дати йому на весілля четверню батарейних коней — запрягти в найману карету? Майор погодився — та й батарея, звісно, теж. Ще й дуже радо! І весілля вийшло на славу.