Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

– Ти багато чого не можеш собі уявити.

– Зате міцно сплю.

– Отже, невтішний Микола Григорович прагне знайти справжнього вбивцю? – підсумувала Sаня. – Багатенький буратіно затявся?

– Так, принаймні, виглядає.

На деякий час потік питань вичерпався. Ярковський використав паузу, щоби допити холодну каву.

– Цікаво, чому Загалаєв сповз з теми? – відновила потік дівчина.

– І мені цікаво.

– З його досвідом… – Sаня закотила очі.

– Власне.

– Значить, там якась лажа. Якесь хитре западло.

– Не виключено. Але ж тим цікавіше.

– Щоби та твоя цікавість нам боком не вилізла.

– Рано чи пізно.

– Не грайся у фаталіста.

На відверте хамство Ярковський вирішив не реагувати. Зрештою, іншого медіуму йому не знайти.

– А що там з рештою підозрюваних? – Sаня відчула його невдоволення і повернула з рефлексій на конструктив.

– Слідчі, якщо вірити приміткам Антея Марковича, на якомусь етапі підозрювали фантаста і художника. У творах Бусурманка знайшли сюжет з отруєнням, а в художника першою освітою виявилось щось, пов’язане з фармакологією. Ну вони й проробляли версії. Рили в різних напрямах, відробляли бабло Осинського. Проте ані мотивів, ані речових доказів знайдено не було. Їх навіть не затримували.

– Я на місці слідчих придивилася б до жінок, – раптом заявила Sаня. – Особливо до старих заздрісних гримз. Наприклад, до тієї маразматичної Маргарити або до відставної примадонни. Отруєння – чисто жіночий спосіб убивства.

– Детективи читаєш?

– Не без того, – кивнула Sаня. – О, слухай, в мене виникло не по темі питання.

– Щодо суми твого гонорару?

– Ні, пане Ярковський, не щодо суми. Який ви все ж таки меркантильний… Мені цікаво, чому Шимойнас грав саме Шопена?

– А я знаю чому, – заявив син нумізмата. – Ванда з Радзивілів була його коханкою.

– Чиєю?

– Шопеновою.

– Он як, – гмикнула Sаня. – А ці Радзивіли усюди відмітились. Зачьотна сімейка.

– Розгалужений рід, – погодився Ярковський. – Якщо дозволиш, дам тобі оперативну пораду. Думаю, тобі треба почати з охоронця.

– Справді так думаєш?

– Гаїн – профі, навчений все підмічати, тримати під наглядом ситуацію. Антей Маркович написав, що в момент отруєння й до того Гаїн постійно перебував у залі. Міг щось підсвідомо зафіксувати, краєм ока. З іншого боку, військового тобі легше буде підсадити на ритм. Він має бути гіпнабельним, його ж роками вишколювали на виконання наказів.