Німа

З дівчиною, яка зателефонувала, Тася познайомилася недавно. Яскравий екземпляр з максимальними проявами дівчачих витребеньок. Ганчірки, хлопці, інтим, плітки — це була її стихія. До того ж вона постійно слухала поп-музику. Піддослідній хотілося поспостерігати за регресією розвитку дівчини. Саме тому вона завела з нею дружбу. Нову знайому звали Катя. Вона зазирала в рота моїй піддослідній і готова була йти за нею на край світу.

Моя дівчинка почала збиратися задовго до виходу. Вона відзначалася страшенною пунктуальністю й ненавиділа запізнювання. Окрім цього, не зрозуміло чому, на зустріч до дівчат вона збиралася значно старанніше, ніж на зустрічі з хлопцями. Жінки в плані зовнішності набагато прискіпливіші.

Катя була високою стрункою шатенкою. Довге каре, чорні очі. Полюбляла одяг у блискітках. Але сьогодні вона зрадила власному стилю, вдягнувши облягаючі темні джинси, простору сорочку поверх светра й капелюх з короткими крисами.

У пабі вони знайшли улюблене місце: подалі від сторонніх очей. Біля вікна. Звідти було зручно спостерігати за відвідувачами, але візитерам було складно побачити їх. Обидві замовили пиво. У приміщенні лунав джаз.

На обличчі Тасіти маска цікавості й радості. Я бачу, що вона не слухає свою компаньйонку — наперед знає, про що піде мова. Дівчата геть не відрізняються від хлопців у цьому плані. Тільки чоловіки міряються цюцюрками, а жінки — цицьками.

Катя саме жалілася на хронічну відсутність сексу, коли до них підійшли хлопці.

— Можна вас чимось пригостити?

Тасіта, не підіймаючи голови, кивнула. Дармове питво — таке вона любить. Катя помітно пожвавилася в чоловічій компанії.

— Ну от… Ми знову зустрілися, — сказав один із хлопців, звертаючись до Тасіти, і сів поруч.

Вона байдуже підняла очі.

— А ми бачилися раніше? — неуважно запитала. Це був хлопець з маршрутки.

— Ага. Я тебе виніс із транспорту, коли тобі було погано. Учора, — відповів, анітрохи не образившись.

— Не пам’ятаю.

— Що питимеш?

— Те, на що тобі не шкода грошей. І за що не доведеться відробляти в ліжку, — спокійно відповіла піддослідна. Інший хлопець і Катя витріщилися від несподіванки.

Хлопчина лише розсміявся.

— Що любиш?

— Я б випила віскі…

— З колою?

— Мені що, п’ятнадцять? Я люблю посмакувати гарну випивку, — пхекнула Тася.

— Як тебе звати? Ми так і не познайомилися, — запитав, підкликаючи офіціантку до столика.

— Тасіта, — неохоче відповіла піддослідна.

— А мене — Жар. Від Георгія, тобто від Жорика, — посміхнувся.

Я вже знала, чим обернеться ця зустріч. Я бачила того хлопця таким, яким його, можливо, ніколи не побачить моя дівчинка. Він якнайкраще підходив їй для підтримки. Як не крути, а їй конче потрібне плече, на яке вона зможе опертися, вона потребує такого друга, який би втримав її від падіння у прірву. А вона туди так прагне. Він зможе її зрозуміти. Ні. Не осягнути, а саме зрозуміти. Моя маленька хвора психопатка з часом знайде в ньому те, чого немає і не може бути в інших людях. Та поки що: