Безсмертний полк. Священна війна Путіна

Важко сказати, коли саме з’явився homo sovieticus, чий образ популяризував Олександр Зинов’єв (1922–2006), надто у двох романах: «Зяючі висоти» і “Homo sovieticus”[29]. Homo someticus — це, власне, лише латинський переклад терміна советский человек, що в СССР був цілком офіційним і часто вживаним. Проте значення цих термінів різне. Совєтська людина, піднесена до небес у совєтській літературі й совєтському мистецтві, уславлена комуністичною пропагандою, була людиною, відданою ідеалам комунізму і своїй країні, сумлінним працівником і добрим громадянином, який без вагань писав доноси на шкідливі елементи і був готовий віддати життя за Батьківщину. Це була лубочна картина ідеаліста, змальована за приписами соціалістичного реалізму, який мав зображувати феномени в процесі становлення, а не дійсність.

Натомість homo sovieticus, надто homo sovieticus russicus, який конкретно цікавить нас і якого я добре знала, був практичним створінням. Це створіння пишалося своєю Батьківщиною, бо ототожнювало себе з її могутністю, досягненнями та гігантськими розмірами. Будучи внаслідок сили обставин коліщатком у системі субординації, воно часто надолужувало своє приниження змогою принижувати своєю чергою когось іншого. Адже завжди хтось перебував на нижчому щаблі ієрархії. Homo sovieticus у душі був расистом, що давало йому змогу відчувати свою вищість: ненавидів негрів і чеченців, дисидентів і гомосексуалістів, усіх, хто був «іншим». Homo sovieticus не заганяв себе до смерті на роботі й не мав жодного уявлення про суспільне благо: в суспільстві постійного дефіциту він крав і тягнув усе, що міг, навіть ставлячи під загрозу життя інших людей. Homo sovieticus усякчас давав і брав хабарі й без упину вдавався до різних махінацій, щоб підвищити рівень свого життя. Щодо Заходу він перебував у стані параної: з одного боку, заздрив його достатку та свободі (змозі купувати все, що хочеш, вільно подорожувати), мавпував його музику й моду, а з другого — нічого не знав про його політичну демократію, надто про інституції, й добре почувався в патерналістському суспільстві, яке вирішувало майже все. Звичайно, homo sovieticus вважав, що росіяни великодушніші, розумніші, сміливіші — і таке інше. І тут годі закидати щось homo sovieticus: то була спадщина сотень років традиції, зокрема й літературної.