Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Безсмертний полк. Священна війна Путіна
Безсмертний полк. Священна війна Путіна - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Безсмертний полк. Священна війна Путіна

Электронная книга - «Безсмертний полк. Священна війна Путіна». Краткое содержание книги:

У книжці відомої французької публіцистки (н. 1948) розкрито джерела російського націоналізму, пояснено його спрямовану проти всього людства агресивну сутність (адже, якщо перефразувати відомі слова Путіна, «нам потрібний такий світ, де буде тільки Росія»), викрито злочинний характер російського так званого патріотичного виховання, яке полягає в мілітаризації всього суспільства і перетворення дітей у запрограмовані автомати для вбивства.
Ця книжка — могутня пересторога всьому людству і надто вже актуальна для нас, бо ми — перший об’єкт у розбудові «русского мира», яку російські агресори в українській шкурі приховують балачками про «мир».
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 78
Перейти на страницу:
Homo sovieticus

Важко сказати, коли саме з’явився homo sovieticus, чий образ популяризував Олександр Зинов’єв (1922–2006), надто у двох романах: «Зяючі висоти» і “Homo sovieticus”[29]. Homo someticus — це, власне, лише латинський переклад терміна советский человек, що в СССР був цілком офіційним і часто вживаним. Проте значення цих термінів різне. Совєтська людина, піднесена до небес у совєтській літературі й совєтському мистецтві, уславлена комуністичною пропагандою, була людиною, відданою ідеалам комунізму і своїй країні, сумлінним працівником і добрим громадянином, який без вагань писав доноси на шкідливі елементи і був готовий віддати життя за Батьківщину. Це була лубочна картина ідеаліста, змальована за приписами соціалістичного реалізму, який мав зображувати феномени в процесі становлення, а не дійсність.

Натомість homo sovieticus, надто homo sovieticus russicus, який конкретно цікавить нас і якого я добре знала, був практичним створінням. Це створіння пишалося своєю Батьківщиною, бо ототожнювало себе з її могутністю, досягненнями та гігантськими розмірами. Будучи внаслідок сили обставин коліщатком у системі субординації, воно часто надолужувало своє приниження змогою принижувати своєю чергою когось іншого. Адже завжди хтось перебував на нижчому щаблі ієрархії. Homo sovieticus у душі був расистом, що давало йому змогу відчувати свою вищість: ненавидів негрів і чеченців, дисидентів і гомосексуалістів, усіх, хто був «іншим». Homo sovieticus не заганяв себе до смерті на роботі й не мав жодного уявлення про суспільне благо: в суспільстві постійного дефіциту він крав і тягнув усе, що міг, навіть ставлячи під загрозу життя інших людей. Homo sovieticus усякчас давав і брав хабарі й без упину вдавався до різних махінацій, щоб підвищити рівень свого життя. Щодо Заходу він перебував у стані параної: з одного боку, заздрив його достатку та свободі (змозі купувати все, що хочеш, вільно подорожувати), мавпував його музику й моду, а з другого — нічого не знав про його політичну демократію, надто про інституції, й добре почувався в патерналістському суспільстві, яке вирішувало майже все. Звичайно, homo sovieticus вважав, що росіяни великодушніші, розумніші, сміливіші — і таке інше. І тут годі закидати щось homo sovieticus: то була спадщина сотень років традиції, зокрема й літературної.

Я не говорю тут ані про дисидентів, ані про інтелектуалів, які перебувала в моральній опозиції до комуністичного режиму, ані про молодь, яка марно намагалася здійснити в 1970–1980-х роках революцію хіпі, ані про євреїв, що мріяли про Ізраїль або Америку. Я говорю про звичайних людей, про переважну частину населення, призвичаєного жити в системі, до якої зрештою пристосувалося з користю для себе. Пристосуватися було тим легше, що, починаючи з хрущовської доби, керівники Комуністичної партії почали дбати про потреби звичайних людей: заходилися будувати квартири для міських жителів, які мешкали в комунальних малометражках, хоча новобудови мали огидну якість; стали розвивати промислові галузі з виробництва споживчих товарів, хоча ці товари ніколи не сягали західних стандартів, ба навіть стандартів країн Східної Європи; поліпшили жахливі умови праці колгоспників; трохи послабили вузду ідеологічного контролю, а надто дали людям чуття безпеки: якщо людина не робила й не казала нічого «антисовєтського», то могла бути певною, що нею не зацікавиться КГБ.

Наприкінці совєтської доби, після тривалого брежнєвського маразму, комуністична ідея, хоч уже не така змістовна, й далі була присутня. Критика режиму була спрямована, по суті, на дедалі більші труднощі забезпечення харчовими продуктами, а частина інтелігенції страждала від неможливості вільно читати твори, опубліковані на Заході, відсутності змоги бачити деякі західні фільми, й водночас була переконана, що комуністична ідея, незважаючи на всі колишні й теперішні помилки та вади, має слушність. Зинов’єв добре сформулював це твердження, вклавши його у вуста головного героя в романі “Homo sovieticus”:

«Двоєдумство Орвелла — це західна вигадка людей, які нічого не тямлять у совєтському способі життя та совєтських людях. Я комуніст, але не так, щоб аж вірити в марксистські казки (мало хто в СССР вірить у них). Оскільки я народився, виріс і був вихований у комуністичному суспільстві, то й маю всі головні риси совєтської людини».

вернуться

29

У французьких перекладах: Alexandre Zinoviev. Les Hauteurs Beantes. — L’Âge d’Homme, 1977; Homo sovieticus. — Julliard/L’Âge d’Homme, 1990.

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 78
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)