Погана

Я розглядаю фото в паспорті та читаю догори дриґом:

НАЙТЛІ

АЛВІНА

ГРОМАДЯНКА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

10 ЖОВТ 89

САЙРЕНСЕСТЕР

(Ой, це ж місто римлян. Йому сподобається.)

Я розглядаю задній бік його комп’ютера. Це на екрані щось блимає? Ну чому так довго?

– Benvenuto[31], – з усмішкою каже він. Віддає мені паспорт і підморгує.

– Ой. Так. Benvenuto, – відповідаю я.

Я хапаю паспорт і вшиваюся, змішуюся з натовпом. Повірити не можу, що він мене пропустив. Можливо, співробітники аеропорту не знають, що я мертва? Чи він був надто зайнятий сміхом і жартами, щоб помітити, що монітор блимає червоним? Хай там як, слава яйцям за це. Я дісталася до Італії.

Забігаю до найближчого туалету та витріщаюся на дівчину в дзеркалі. Обличчя моєї сестри теж розглядає мене. Це її очі, а це її рот. Це наш ніс, всипаний веснянками, кінчик якого трохи задирається догори. Я схожа на Бет, але зі страшного похмілля. Мене розшукує поліція. Моє обличчя показували по телевізору (обличчя Бет, але ж ви розумієте, про що я). Копи мене впізнають. Що мені робити? Треба змінити форму носа чи ще щось таке. Потрібно майстерно замаскуватися. Слід би зрізати волосся, але я страшенно цього не хочу. Я його цілу вічність відрощувала. (Після необміркованої стрижки далекого 2011 року були довгі роки «середньої» довжини.) Я могла б перефарбуватися, але каштановий – це надто очевидно. Синій, зелений, жовтий, червоний, рожевий? Вони можуть очікувати, що я підстрижуся, тож, може, варто наростити волосся? Носити величезний капелюх, що відвертатиме увагу. Купити дзеркальні сонцезахисні окуляри. Може, зробити десь пірсинг? Тату? Але змінити форму носа – так, це саме те, що треба. Тоді в мене буде зовсім інше обличчя. Дженніфер Ґрей із «Брудних танців» стала геть несхожою на себе. Мені потрібен маленький, крихітний носик-ґудзик, не більший за родимку. Просто хвилька, мов у коміксах манґа. Кирпочка диснеївської принцеси.

Я виходжу з аеропорту й ловлю таксі.

Але перш за все мені потрібне житло. Знайду квартиру на «Ейрбнб»[32]. Це краще, ніж іще один готель. Жодних покоївок. Жодних допитливих адміністраторів. Вікна, з яких можна вилізти. Оселюся на місяць, але ще подивимось. Якщо мені тут подобається, як знати? Я можу залишитися на скільки завгодно. (Тобто якщо я виживу, звісно.) Але поки що місяця має бути цілком достатньо. Я тут з однією-єдиною метою – знищити того stronzo[33]. Ну і шопінг, звісно. Я впевнена, що тут крутезні магазини. У мене є 200 000 євро. Поки що я заплатила лише за квитки та шампанське. Я хочу поїхати в довбану «Прада». І там скупити весь магазин.