Твоя Айві.
Інших в’язнів Мерлін відпустив на всі чотири сторони. Варто було друїдові на мить відвернутися, як бродяга, помітивши, що дім, здається, спорожнів, накивав п’ятами і собі. Спочатку він подався на кухню, а звідти, набивши всі кишені продуктами, — у широкий світ. Як склалася далі його доля, мені так і не пощастило дізнатися.
Звірів (окрім одного віслюка, який зник приблизно в той же час, що й бродяга) Мерлін послав до бенкетної зали, ледь не до сказу довівши їх своїм голосом і доторком. Втім, ведмедя друїд залишив при собі: той відразу впізнав у ньому чоловіка, біля якого сидів якось у блакитній кімнаті. Пахнув він не так солодко, як тоді, та переплутати його з кимось іншим усе одно було неможливо. Навіть без брильянтину було в Мерліні щось таке, що Пана Бультитюда цілковито задовольняло, тож ведмідь «привітав його так щиро, як тільки може звір привітати людину». Чародій поклав руку йому на голову і прошепотів на вухо кілька слів, сповнивши захватом його темний розум, де наче прокинувся раптом приємний спомин про щось заборонене і давно забуте. Тож Пан Бультитюд слухняно подибав за чародієм довгими, порожніми коридорами Белбері. З пащі у нього капала слина і виривалося приглушене гарчання, а думав він про теплий, солоний смак, про принадний хрускіт костей, про все, що можна гризти, лизати і рвати зубами.
3
Марк відчув, як хтось трусить його за плече, а тоді йому в обличчя плеснули холодною водою. Він через силу сів і роззирнувся навколо. Зала була порожня, тільки повсюди на підлозі валялися понівечені трупи. Байдуже електричне світло заливало відразливу мішанину їжі і крові, потрощеного вщент коштовного посуду та розтерзаних унівець людських тіл; таке химерне сусідство робило цю картину ще бридкішою. Над Марком схилився баскський священик. «Surge, miselle»,[16] — сказав він, допомагаючи Маркові підвестися. Той насилу зіп’явся на ноги; голова мало не розколювалася від болю, проте, якщо не рахувати ще кількох порізів і синців, з ним усе було гаразд. Чоловік у сутані простягнув йому велику срібну чашу з вином, але його аж пересмикнуло від огиди. Він спантеличено зиркнув на незнайомця, а той тим часом всунув йому в руку якусь записку. В ній говорилося:
Ваша дружина чекає вас у маєтку в Сент-Ен. Приїжджайте якомога швидше. В жодному разі не наближайтеся до Еджстоу.
А. Деністон
Марк знову глянув на Мерліна, й обличчя гаданого священика видалося йому просто жахливим. Друїд відповів на цей погляд серйозно, без жодного натяку на посмішку, владно поклав руку Маркові на плече (по шкірі у тому місці мовби забігали мурашки) і повів його через залиту кров’ю і всипану битою порцеляною залу до дверей. Вони зійшли вниз до гардеробу, де Мерлін накинув йому на плечі першого-ліпшого плаща та подав якогось капелюха, і вийшли надвір. Була друга година ночі; над головою зеленкувато мерехтів Сіріус, а в холодному, аж крижаному повітрі літали де-не-де дрібні сніжинки. Марк нерішуче зупинився. Чародій якусь секунду стояв позаду, а тоді з розмаху вдарив його долонею по спині; те місце щеміло потім ціле життя від самого тільки спогаду про всі ті події. Наступної миті Марк уже біг так, як не бігав ще з дитинства; біг не від страху, а тому, що ноги самі несли його геть. Коли він зумів нарешті зупинитися, то Белбері залишилося вже на добрих півмилі позаду. Озирнувся: небо в тій стороні пойнялося червонястою загравою.
4
Візера серед загиблих у залі не було. Він, ясна річ, добре знав, як звідти вибратися, і вислизнув ще до того, як там з’явився тигр. Заступник директора набагато краще за інших розумів, що насправді відбувається, і здогадався, що головну роль в усіх цих подіях відіграє перекладач-баск. Йому було ясно, що знищити Белбері заповзялися сили, значно вищі за людину, адже вчинити таке з людською мовою може тільки той, чиєю душею править сам Меркурій. Відтак стало зрозуміло щось іще гірше. Це означало, що його темні володарі прорахувалися, геть чисто прорахувалися у своїх задумах. Адже вони говорили про бар’єр, подолати який, а отже й сягнути поверхні Землі силам із Глибоких Небес не до снаги; за їхніми словами, ті сили могли дістатися тільки до місячної орбіти і не далі. В основі всієї їхньої діяльності лежало тверде переконання, що Земля знаходиться в облозі, сподіватися на допомогу ззовні землянам не доводиться й рано чи пізно всі вони будуть змушені здатися на їхню милість. Тож тепер Візер одразу збагнув, що все пропало.
вернуться
16
Вставай, бідолахо (лат.)
