Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
— Пізно, — сказав тихенький зболений голос. — Він прокинувся. Великий Блейн прокинувся. Він знає, що ви тут. Він уже близько.
Раптом у них над головою заблимали лампочки — яскраво–помаранчеві дуги, — заливши усю Колиску пронизливим світлом, яке розігнало пітьму. Сотні наполоханих голубів запурхали довкола, зігнані зі свого лабіринту гнізд під стелею.
— Чекай! — закричав Едді. — Будь ласка, зачекай!
Від хвилювання він забув натиснути кнопку, але Маленький Блейн усе одно відповів.
— Ні! Якщо я залишуся, він мене впіймає! Якщо я залишуся, він мене вб'є! Я не можу цього допустити!
Світло на переговорній коробці знову згасло, але лише на мить. Наступної миті спалахнули обидві кнопки, і «КОМАНДА», і «ВВЕСТИ», але не рожевим, а темно–червоним кольором розжареної підкови в горнилі коваля.
— ХТО ВИ? — прогримів голос, що линув не з динаміка переговорного пристрою, а з кожного гучномовця в місті. Від міці того голосу загойдалися трупи, що висіли на стовпах. Здавалося, навіть мертві ладні тікати від Блейна світ за очі.
Сюзанна зіщулилася у візку, затуливши вуха долонями. Її обличчя витягнулося від переляку, рот спотворив мовчазний крик. Едді теж відчув, що до нього повертаються всі неймовірні страхи–галюцинації дитинства, які він переживав у одинадцять років. Хіба це не той голос, якого він боявся, стоячи поряд із Генрі перед Маєтком? Боявся і, можливо, навіть чекав? Він не знав… але знав тепер, як почувався Джек у тій казці, коли зрозумів, що надто вже зловживав бобовим деревом і розбудив велетня–людожера.
— ЯК ВИ НАСМІЛИЛИСЯ МЕНЕ РОЗБУДИТИ? КАЖІТЬ, АБО ПОМРЕТЕ НА МІСЦІ.
І на цьому Едді міг би вклякнути, дозволивши Блейнові — Великому Блейнові — зробити з ними те, що він зробив із Ардісом (а може, навіть щось страшніше). Можливо, йому навіть варто було вклякнути, завмерти в цій жахливій казці, де вони летіли вниз кролячою норою. Але саме спогад про тихий голос, що озвався до них першим, був тим імпульсом, який змусив його розтулити рота. То був голос наляканої дитини, але, навіть перестрашений, він хотів їм допомогти.
«Тож тепер ти мусиш допомогти собі сам, — подумав Едді. — Це ж ти його розбудив, тобі з ним і розбиратися!»
Едді простягнув руку і знову натиснув на кнопку.
— Мене звуть Едді Дін. А жінка, що поряд зі мною, — моя дружина Сюзанна. Ми…
Він глянув на Сюзанну, і та відчайдушно закивала, благаючи його продовжувати.
— Ми мандруємо. Шукаємо Темну Вежу, розташовану на Шляху Променя. З нами ще двоє — Роланд із Ґілеаду і… і Джейк з Нью–Йорка. Ми обоє теж з Нью–Йорка. Якщо ти… — Він замовк, ледь не звернувшись до поїзда «Великий Блейне». Та якби ці слова зірвалися з його губ, то розум, що керував тим голосом, збагнув би, що вони чули інший голос. Так би мовити, голос привида всередині привида.
«Продовжуй», — показала йому обома руками Сюзанна.
— Якщо ти Блейн Моно… то… ми хочемо, щоб ти нас підкинув.
Едді відпустив кнопку. Здавалося, відповіді не було цілу вічність. Тривалу мовчанку порушувало хіба що тріпотіння крил наполоханих голубів. Коли Блейн знову заговорив, його голос линув не з усіх динаміків, а тільки з одного — на коробці переговорного пристрою. І тепер він був майже людським.
— НЕ ВИПРОБОВУЙТЕ МОЄ ТЕРПІННЯ. УСІ ДВЕРІ ВТІ МІСЦЕВОСТІ ЗАЧИНЕНІ. ГІЛЕАДУ БІЛЬШЕ НЕ ІСНУЄ, ATI, КОГО НАЗИВАЛИ СТРІЛЬЦЯМИ, ДАВНО МЕРТВІ. А ТЕПЕР ВІДПОВІДАЙТЕ НА МОЄ ПИТАННЯ: ХТО ВИ? ЦЕ ВАШ ОСТАННІЙ ШАНС.
У повітрі щось засичало. Зі стелі вистрелив промінь біло–синього світла і вдарив неподалік від Сюзанниного візка, пробивши в мармуровій підлозі діру завбільшки з м'ячик для гольфа. Звідти негайно закурився димок, запах якого нагадував той, що буває після удару блискавки. Якусь мить Сюзанна й Едді нажахано дивилися одне на одне, а потім Едді рвучко простягнув руку до переговорного пристрою і натиснув кнопку.
— Ти помиляєшся! Ми справді з Нью–Йорка! Лише кілька тижнів тому ми пройшли в цей світ крізь двері, які стояли на узбережжі!
— Це правда! — вигукнула Сюзанна. — Клянуся, правда.
Тиша. За бар'єром виднівся тільки вигин гладенької рожевої
спини Блейна. Переднє вікно наче вирячалося на них порожнім скляним оком і хитро мружило повіку–склоочисник.
— ДОВЕДІТЬ, — нарешті озвався Блейн.
— Господи, як я можу це довести? — спитав Едді в Сюзанни.
— Не знаю.
Едді знову натиснув кнопку.
— Статуя Свободи! Тобі це про щось каже?
— ПРОДОВЖУЙ, — сказав Блейн майже задумливим голосом.