Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Так.

— Чи в доброму гуморі вона була?

— В найкращому. Без упину говорила про те, як ми житимемо далі.

— Он як! Цікаво. А вранці, перед весіллям?

— Вона була дуже весела, принаймні до кінця вінчання.

— А потім ви помітили в ній якусь зміну?

— Так, правду кажучи, тоді я вперше побачив у її вдачі деяку непокірливість. Та випадок той здався мені такою дрібницею, що не варто й згадувати... Він аж ніяк не стосується цієї справи.

— І все-таки розкажіть, будь ласка.

— О, то було щось дитяче. Вона впустила букет, коли ми з нею йшли від вівтаря. Ми саме минали передню лаву, й букет упав якраз під її ноги. На якусь мить сталося замішання, але джентльмен, що сидів на лаві, одразу підвівся, нахилився й подав їй букет, який анітрохи не попсувався від падіння. І все-таки, коли я заговорив про це з нею, вона обірвала мене, а потім, у кареті, по дорозі додому, виглядала так, ніби її по-дурному схвилювала ця дрібничка.

— Отакої! Ви кажете, що на лаві сидів якийсь джентльмен. То в церкві все-таки була стороння публіка?

— Так. Без цього не обійтися, коли церкву відчинено.

— Цей джентльмен не належав до друзів вашої нареченої?

— Ні, ні, я лише заради ввічливості називаю його джентльменом; зовні це людина не з нашого кола. Я навіть не роздивився його як слід. Але ми, здається мені, дещо відхилилися від теми...

— Отож леді Сент-Саймон, повертаючися з вінчання, була вже не в такому доброму гуморі, як перед тим? Що вона зробила, коли увійшла до батьківського дому?

— Я бачив, як вона розмовляла зі своєю покоївкою.

— А хто вона така, ця покоївка?

— Її звуть Аліса. Вона американка й приїхала з Каліфорнії разом з господинею.

— Довірена служниця?

— Навіть занадто довірена. Мені завжди здавалося, що господиня забагато їй дозволяє. Проте в Америці на такі речі дивляться інакше.

— Як довго вона розмовляла з цією Алісою?

— Хвилин декілька. Я не пам’ятаю, бо саме був зайнятий.

— Чи чули ви, про що вони говорили?

— Леді Сент-Саймон сказала щось про «загарбану ділянку». Вона частенько закидає ці американські слівця. Я й гадки не маю, що вони означають.

— Американська говірка часом дуже виразна. А що робила ваша дружина після того, як скінчила розмову з покоївкою?

— Вона пішла до їдальні.

— Попід руку з вами?

— Ні, сама. Вона цілком незалежна в таких дрібницях, як ця.

Хвилин за десять після того, як ми сіли обідати, вона поспіхом підвелася, кинула зо два слова вибачення й вийшла з кімнати. Більше вона не повернулася.

— Але ж ця покоївка Аліса, як я зрозумів, посвідчила, що господиня увійшла до своєї кімнати, накинула на весільну сукню довге пальто, взяла капелюшок і пішла.

— Саме так. Потім її бачили в Гайд-парку — вона йшла в товаристві Флори Міллер, жінки, яку нині заарештовано, — то вона вранці того дня влаштувала скандал у домі містера Дорана.

— Так, так. Я хотів би дізнатися дещо про цю молоду леді й про ваші стосунки з нею.