Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Відьмак. Володарка Озера
Відьмак. Володарка Озера - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Відьмак. Володарка Озера

Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:

Обранка долі Цірі продовжує пошуки Ґеральта і Йеннефер і нарешті дістається Вежі Ластівки, яка виявляється порталом в інший світ, сповнений небезпеки та підступності. Цірі заплуталася: вона ніяк не може потрапити в потрібний час і в потрібне місце. Але десь далеко, у майбутньому, на неї чекають ті, хто готовий прийти на допомогу і спрямувати велике Призначення у правильне річище… Війна між Нільфгардом і нордлінгами триває, наближається велике кровопролиття: Королівства Півночі об’єдналися заради перемоги. На відьмака та його друзів чекають важкі випробування і смертельна небезпека. Чи зможуть вони впоратися із цим?
1 ... 174 175 176 177 178 179 180 181 182 ... 227
Перейти на страницу:

Вони потиснули один одному руки, швидко, міцно, майже різко, на мить те було схожим більше на початок битви, ніж на жест примирення. Але тільки на мить.

Поліно вистрелило іскрами, вітаючи те, що сталося, радісним феєрверком.

— Щоб мене дідько взяв, — Бореас Мун широко всміхнувся, — якщо це не початок чудової дружби.

Розділ 11

…яко й інших Вірних, так і Св. Філіппу обмовлено, що, мовляв, до зради королівства дійшла, що до заворушень і заколотів під’юджує, що люд підбурює й заколот готує. Вільмерій, єретик та сектант, що архіжерцем самовільно звався, Св. схопити повелів, до в’язниці темної та суворої кинув і там холодом і голодом катував, волаючи, аби вона гріхи на себе взяла та аби видала, які з них вчинила. І показував Вільмерій Св. Філіппі інструмент мерзенний для муки й погрожував дуже. Св. тоді лише в пику йому плюнула й у содомії звинуватила.

Наказав єретик із неї шати обдерти й голу воловими жилами сікти без милосердя та під нігті тріски забивати. І постійно при тому запитував і закликав, аби від віри своєї й від Богині вона відреклася. Але тільки розсміялася Св. і порадила йому, аби йшов він геть.

Наказав тоді він Св. до катівні тягнути, по всьому тілу залізними острогами та гаками гострими дерти та боки її свічками смалити. Але хоча й катована, Св. у тілі смертному безсмертну терплячість виказувала. Аж кати оті ослабли й з великим страхом відступили, але Вільмерій грізно на них гарикнув та наказав, аби й далі її мучили та руками прикладалися сильніше. Узялися тоді Св. Філіппу залізом розпеченим пекти, члени із суглобів вибивати та перси жіночі кліщами рвати. І в тих-то муках вона, нічого не визнавши, сконала.

А Вільмерія-м’ясника, про що у Св. Отців читай, така кара пізніше спіткала, що воші його та робацтво живого обсіли й морили, аж увесь він зогнив та подох від того. А смердів, наче пес, тож його без погребіння до річки кинути мусили.

Через що Св. Філіппі хвала й корона мученицька, Матері Великій Богині на велику хвалу, а нам наука та пересторога, амінь.

Житіє Св. Філіппи Мучениці з Монс Кальвус[46], писане в старовину писарями мученицькими, у Бревіарії Третогороському сумоване, узяте від багатьох Св. Отців, які у творах своїх її славлять

Летіли вони щодуху, наче шалені, карколомно. Їхали крізь дні, що пульсували весною. Коні несли летючим чвалом, а люди, випростовуючи зігнуті над ріллею шиї й спини, спостерігали за ними, невпевнені, що саме бачили — вершників чи привидів.

Їхали вони крізь ночі, темні й мокрі від теплого дощу, а розбуджені, на теплих постелях усівшись, люди розглядалися, перелякані, переборюючи тиснучий біль, що здіймався в горлі та грудях. Люди підхоплювалися, дослухуючись до гримотіння віконниць, до плачу розбуджених дітей, до виття собак. Притуляли обличчя до пухирів у вікнах, невпевнені, що саме вони бачили — вершників чи привидів.

Еббінґом почали кружляти оповідки про трьох демонів.

* * *

Трійця вершників з’явилася невідомо як, невідомо звідки й невідомо яким дивом, страшенно здивувавши Кульгавця та не даючи йому жодного шансу на втечу. Допомогу також було ніяк звати. Від крайніх будинків містечка каліку віддаляло десь кроків п’ятсот. Навіть якби було ближче, мізерним був шанс, аби хтось із мешканців Ревнощів перейнявся криками про допомогу. Була пора сієсти, що в Ревнощах тривала зазвичай від раннього полудня до раннього вечора. Аристотель Бобек, на прізвисько Кульгавець, місцевий жебрак і філософ, аж надто добре знав, що під час сієсти Ревнощі не реагують ні на що.

Вершників було троє. Дві жінки та чоловік. Чоловік мав біле волосся й носив меч, перекинутий за спину. Одна з жінок, зріла, вдягнена в чорне та біле, мала волосся вороняче, кручене в локони. Молодша, чиє пряме волосся було кольору попелу, мала на лівій щоці паскудний шрам. Сиділа вона на пречудовій вороній кобилі. Кульгавцеві здалося, що колись він уже бачив таку кобилу.

Власне, та молодша й відгукнулася першою:

— Ти тутешній?

— Я не винен! — заклацав зубами Кульгавець. — Я тута тілько строчки збираю! Змилуйтеся, не кривдіть калічку…

— Ти тутешній? — повторила вона, а її зелені очі грізно блиснули. Кульгавець скорчився.

— Ага, ясна пані, — пробелькотів. — Тутешній, так і є. Туточки я й народився, у Бірці, значиться, у Ревнощах. І тут, напевне, і померти доведеться…

— Минулого року влітку й восени був тут?

вернуться

46

Від Mons Kalvus — Лиса Гора (лат.).

1 ... 174 175 176 177 178 179 180 181 182 ... 227
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)