Історія України. Посібник

Третій прихід більшовиків в Україну ознаменувався відновленням політики «воєнного комунізму» та новою хвилею червоного терору. Попри всі декларації було знову взято курс на встановлення диктатури. Тобто влади, за допомогою якої, на думку одного з більшовицьких лідерів України М. Скрипника, «пануючий клас перемагає опір і боротьбу інших класів, незважаючи на попередні закони. Пролетаріат, завоювавши владу в державі, має всю силу, щоб подолати буржуазію. Він мусить зламати її опір, не звертаючи уваги на всі закони, норми, форми і формальності, що були і є загальновизнані у так званому цивілізованому буржуазному суспільстві»[38].

Отже, у середині 1919 р. більшовицький режим в Україні, підточений недалекоглядною політикою «воєнного комунізму» та повстанським рухом, поступився місцем терористичній диктатурі денікінців. Проте реакційна та консервативна модель управління та соціально-економічні перетворення нової влади не задовольнили широких народних мас, свідченням цього став широкомасштабний повстансько-партизанський рух, чільне місце в якому займала махновська течія. Свою роль в ослабленні денікінського режиму та у перебігу подій громадянської війни відіграла об'єднана армія УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого основного ворога, більшовики втретє встановили свій контроль на теренах України. Задекларовані ними політична лінія та економічна стратегія були більш м'якими та поміркованими порівняно з попередніми періодами. Незважаючи на те, що значна частина проголошених положень та постулатів так і залишилася на папері, пропагандистського удару по масах виявилося достатньо, щоб забезпечити радянському режиму певною мірою стабільну соціальну базу та підтримку.