Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Від Лейденів до П’яти Променів був такий жвавий рух, наче у розворушеному мурашнику. Носилися взад-вперед негри з наполоханими обличчями, на ганках сиділа без догляду й плакала біла дітлашня. Вулицю всю затолочили військові фургони, санітарні карети з пораненими, повози, наладовані різними валізами й меблями. З бічних провулків вихоплювались якісь верхівці, що прямували до штабу Гуда. Перед будинком Боннелів стояв старий Амос, тримаючи за вудила коня, запряженого в коляску; побачивши Скарлет, негр аж закотив очі.
- То ви іце не виїхали, міс Скарлет? А ми вибираємось. Стара пані спаковує клунка.
- Вибираєтесь? Куди?
- Бог його зна куди, міс. Кудись. Янкі ж підступають!
Вона хутко майнула далі, навіть не попрощавшись із ним.
Янкі підступають! Біля каплиці Веслі Скарлет зупинилася перевести дух і трохи вгамувати серце. Вона просто зомліє, якщо не заспокоїться. Стоячи отак і спираючись рукою на ліхтарний стовп, вона раптом побачила, як вулицею від П’яти Променів мчить верхи офіцер, і ту ж мить вибігла на середину дороги й замахала до нього рукою.
- Стривайте! Спиніться, будь ласка!
Вершник так різко шарпнув поводи, що кінь аж дибки звівся. Глибокі борозни втоми й виснаження пролягли на обличчі офіцера, але, незважаючи на це, він галантним жестом скинув з голови пошарпаного сірого капелюха перед Скарлет.
- Чим можу стати в пригоді?
- Скажіть, це правда? Що янкі підступають?
- Либонь що так.
- Це ви напевно знаєте?
- Так, пані. Знаю. Півгодини тому до штабу доставили депешу^з-поля бою під Джонсборо.
- Під Джонсборо? Це точно?
- Точно. Нема чого тішити себе ілюзіями, пані. Депеша була від генерала Гарді, і в ній сказано: “Я програв битву й відступаю”.
- Боже мій!
Понуре обличчя втомленого вершника лишилося незворушним, коли він глянув на Скарлет. Офіцер стягнув поводи й надів капелюха.
- О сер, будь ласка, хвилечку. Що ж нам робити?
- Цього я не знаю, пані. Армія ось-ось почне відходити з Атланти.
- Відійде й полишить нас на поталу янкі?
- Либонь що так.
Він стис острогами коня, і той рвонув учвал, а Скарлет лишилася стояти серед вулиці по кісточки в рудій куряві.
Янкі підступають. Армія покидає місто. Янкі підступають. Що їй робити? Куди втікати? Але ж вона нікуди не може втекти. Там оно лежить Мелані, чекає на дитину. І нащо жінкам ці діти? Якби не Мелані, вона б узяла Вейда й Пріссі й сховалася в лісі, де ніякі янкі не знайшли б їх. Але Мелані вона не може забрати в ліс. Принаймні зараз.
Ой, якби ця Мелані розродилася раніше, хоча б учора, тоді їх, може, посадили б на якусь санітарну карету, вивезли й десь сховали. А тепер… тепер їй треба знайти доктора Міда й привести додому. Може, він знає, як прискорити пологи.
Скарлет підібрала полу спідниці й побігла вулицею, і в тупоті власних ніг їй чувся приспів: “Янкі підступають! Янкі підступають!” Біля П’яти Променів юрби людей наче наосліп гасали туди-сюди, натикаючись на фургони, санітарні карети, вози, запряжені волами, коляски з пораненими. Гул стояв над майданом такий, як від морського прибою.
Аж це нараз дивовижне видовище відкрилося очам Скарлет. З боку залізничних колій насувалися гурт за гуртом жінки, що несли по цілому окосту на плечах. Побіч них, згинаючись під відерцями з густою мелясою і силуючись не відстати, дріботіли дітлахи. Трохи старші хлопчики тягли мішки з кукурудзою та картоплею. Котрийсь дідок натужно пхав перед собою на візку барильце борошна. Чоловіки, жінки й діти, чорні й білі, обличчя в них пильно зосереджені, енергійно чимчикували, обтяжені всілякими пакунками, лантухами та скриньками з харчами - харчів було більше, ніж Скарлет за рік бачила. Раптом натовп розступився, даючи дорогу перехнябленому екіпажеві, що ним, стоячи, правила худенька й елегантна місіс Елсінг, з віжками в лівій руці та батогом у правій. Обличчя її було бліде, голова непокрита, довге сиве волосся спадало на спину; вона шалено шмагала коня, сама схожа на фурію. На сидінні, підскакуючи на вибоїнах, примістилась її чорна мамка Меліссі - однією рукою вона притискала жирний шматок свинячої грудинки, а другою рукою та обома ногами намагалась утримати купу ящиків та мішків, щоб не повипадали з повозу. Один мішок прорвався, і з нього сіялись на дорогу сушені боби. Скарлет щось гукнула до місіс Елсінг, але голос її потонув у людському гаморі, й екіпаж скажено швидко промчав далі.