Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

І от я вже зовсім було зібрався пливти сюди, та раптом закортіло мені навідатись до Мак-Ллойда. Я розшукав телефон його «Івнінг міррор», спитав, коли він буває в редакції, і з'явився. Побачивши мене, він ледве не схопив інфаркт. Певне, думав, що я прийшов убити його… Та я сказав, що для такої наволочі, як він, миттєва смерть була б надто легкою карою. Я попередив, що покладу все життя на те, щоб вивести його на чисту воду. Його і тих, хто за ним стоїть. Мені тепер втрачати нічого. За його наклеп я вже відсидів, тепер за те саме буде сидіти він, Мак-Ллойд. Я покажу всім, хто є хто, і всю його підлу махінацію виверну навиворіт, щоб він теж пережив те, що довелося пережити мені. Звичайно, з мого боку було б наївно думати, що Мак-Ллойд, як я, здатний мучитись душею. Стенлі потроху оговтався і завів свою пісню знову. «До напори Кребса? Хто забрав їх у мертвого? Коли б ти не був ідіотом, ми б давно стали мільйонерами!» Всяку іншу дурницю молов відносно того, що скажи я і зараз, де ті папери, то, мовляв, не пізно ще вигідно продати їх, ціна на них не впала. Я не витримав і дав йому по пиці. Він звалився після першого ж удару, як мішок з половою. В тюрмі я стільки разів уявляв собі цю сцену і чекав її з надією на особливе задоволення, та коли те сталося, ніякого вдоволення не відчув, навіть пошкодував. Цілу вічність я накопичував проти нього ненависть і всю її вклав у один удар. Я просто злякався, що після цього удару не зможу його ненавидіти з такою жагою, як раніше.

Вже на шхуні, отримавши вечірні газети, я причитав, що на редактора Стенлі Мак-Ллойда замахувався якийсь маньяк. У нього не вистачило мужності назвати моє ім'я. Він побоявся, що його колеги роздзвонять по всій країні і увага читаючої публіки буде знову прикута до процесу, котрий пізніше багато газет називали сфальсифікованим, несправедливим і вимагали переглянути справу невинно засудженого Патріка Белфура Белча. Але тепер моя справа буде переглянута! Я привозу їм тіло Кребса. Дякую тобі, Кассію-Яне. Спасибі!.. Ти дуже допоміг мені.

Касян розвів руками.

— І допоміг, і якоюсь мірою підвів. Адже коли я брав контейнер, Шлезінгера поруч не було. Про те, що папери Кребса були в мене, він міг лише здогадуватись і цілком резонно міг прийти до висновку, що контейнер узяв ти.

— Я?! — лице містера Патріка перетворилось на маску граничного здивування. — Ти теж так думаєш? І це після того, що ти сам мені сказав?