Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
26. Європейський суд відзначив, що незалежно від наявної в цій справі можливості оскаржити в апеляційному порядку рішення корекційного суду, заявник хотів звернутись до касаційної інстанції з оскарженням цього рішення не по суті, а стосовно окремих правових моментів, які містились в мотивувальній частині рішення. Отже, повний текст рішення був необхідний для того, щоб організація-заявник могла чітко та точно сформулювати свої зауваги в касаційному оскарженні.
27. Однак Суд нагадує, що заявник звернувся з касаційним оскарженням через звернення до прокуратури. Тому, якщо чинне на той час національне законодавство з цієї проблематики було таким, як його описує уряд, то прокуратура, яка є досвідченою в питаннях, що належать до її компетенції, мала б, поза всяким сумнівом, відмовитись це робити.
28. Оскільки апеляційне подання було відхилене на підставі того, що його подали із запізненням через те, що оскарження подано в термін, який починався від дати проголошення рішення, а не від дати появи судового рішення в письмовому вигляді, Європейський суд вважає, що касаційний суд позбавив заявника права на доступ до суду. Тому, він ухвалює рішення про те, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
3. Орган
«Дідьє проти Франції» (Didier v France) (ухв.), 58188/00, 27 серпня 2002 року.
3. ... «Суд» за змістом статті 6 — це й суд за змістом статті 2 Протоколу № 7. І нарешті, Суд відзначає, що при перегляді рішень РФЗ [Ради з фінансових ринків], Державна рада (Conseil d’Etat) має повноваження розглядати всі сторони справи, тож у цьому стосунку вона також є «судовим органом, який має повну юрисдикцію» і, отже, «судом»... Виходячи з цього, Суд вважає, що заявникові надали право апеляції у рамках кримінальної справи, відповідно до першого пункту статті 2 Протоколу № 7...
4. Безсторонність
«Бонацці проти Італії» (Bonazzi v Italy), 7975/77,13 грудня 1978 року, DR 15, 169.
9. ... Що стосується поведінки суддів, Комісія відзначає, що заявник не надав суду касаційної інстанції жодного доказу, який би загалом доводив, що судді були упередженими. Той факт, що апеляційний суд присяжних змінив обвинувачення і збільшив покарання (з 11 років до 14 років) в цьому випадку не можна вважати доказом упередженості.
«Обершлік проти Австрії» (Oberschlick v Austria), 11662/85, 23 травня 1991 року.
50. ... Частина 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу, яка встановлює, що в подібних випадках у складі суду не може бути члена, який раніше брав участь у розгляді цієї ж справи ... демонструє прагнення національної законодавчої влади усунути всі обґрунтовані сумніви з приводу неупередженості суду. Отже, недотримання цієї норми означає, що апеляцію заявника розглядав суд, у неупередженості якого можна було сумніватися навіть із позиції внутрішнього права.
51. ... не тільки голова засідання, але й два інших члени апеляційного суду повинні були в силу обійманої посади заявити самовідвід, відповідно до частини 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, на відміну від ситуації з головою, заявник і його адвокат вже набагато пізніше після слухання 17 грудня 1984 року довідалися, що й двоє інших суддів також брали участь в ухваленні рішення від 31 травня 1983 року.
Отже, не можна вважати встановленим той факт, що заявник відмовився від свого права на розгляд його справи «безстороннім» судом.
«Боргерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.
28. Крім того, ця нерівність поглибилася ще більше, з огляду на те, що в роботі суду брав участь як дорадник генеральний адвокат. Допомога такого роду, надавана з цілковитою об’єктивністю, може мати певну користь при підготуванні проектів рішень, хоча цим завданням має передусім опікуватися сам Касаційний суд. Однак важко зрозуміти, яким чином така допомога може й далі обмежуватися міркуваннями стилю, які в будь-якому випадку часто нерозривно пов’язані з питаннями суті справи, якщо вона ще й покликана, як це також підтвердив уряд, сприяти забезпеченню узгодженості прецедентної практики. Навіть якщо така допомога тільки цим і обмежувалася у справі, все ж можна небезпідставно вважати, що участь в нарадах надавала генеральному адвокатові додаткову можливість, не побоюючись заперечень з боку заявника, просувати свої доводи на користь відхилення апеляції.