Господиня

— Я скоро повернуся, — кашлянула я і ногою захряснула дверцята.

Я пошкандибала через стоянку, поборюючи нудоту і паніку, які мов тиснули на мене. Здавалося, вони урівноважували одне одного, не дозволяючи чомусь одному взяти гору. Болю не було, чи радше я його не відчувала. Я була на грані шоку: забагато болю на одне тіло. Тепла рідина стікала по пальцях і крапала на асфальт. Цікаво, чи зможу я поворушити пальцями? Було страшно навіть пробувати.

Щойно я пройшла крізь автоматичні двері, жінка в реєстратурі — середнього віку, з темною шоколадною шкірою й кількома сивими пасмами у волоссі — скочила на ноги.

— Ой ні! Ой біда! — з цими словами вона схопила мікрофон, і її голос пролунав із гучномовця на стелі.— Цілителько Плетениця! Негайно спустіться в реєстратуру. Екстрений виклик!

— Ні-ні,— я намагалася говорити спокійно, хоча насправді ледве трималася на ногах. — Усе гаразд. Це нещасний випадок.

Вона миттю відставила мікрофон, поквапилася до мене й підтримала за талію.

— Що сталося, люба?

— Я така необережна, — пробурмотіла я. — Ми відпочивали на природі… Я впала на камінь… Мила посуд після вечері. А ніж був у руці…

Мою невпевненість вона списала на шоковий стан. У її погляді не було й тіні підозри чи насмішки, хоча Іян завжди посміхався, коли я невміло брехала. У неї ж — тільки занепокоєння.

— Бідненька! Як вас звати?

— Скляна Шпичка.

Я назвалася поширеним ім’ям одного з членів своєї попередньої сім’ї на Планеті Ведмедів.

— Гаразд, Скляна Шпичко. Зараз прийде цілителька. З вами все буде добре.

Паніки як не було. Добра жінка гладила мене по спині. Лагідно. Турботливо. Вона б ніколи не завдала мені шкоди.

Цілителька була молода жінка. Її волосся, шкіра й очі мали однаковий оливковий відтінок. Вона мала незвичний вигляд — монохромний. Бежевий однострій тільки підсилював це враження.

— Ого, — мовила вона. — Цілителька Вогненна Плетениця. Зараз я вас вилікую. Що трапилося?

Я розповіла свою історію вдруге, поки жінки вели мене по коридору й завели в перші двері. Тут мене вклали на застелене м’яким папером ліжко.

Кімната здавалася знайомою. Я бувала в такому місці всього раз, але дитинство Мелані було сповнене таких спогадів. Короткий ряд шухляд, умивальник, де цілителька мила руки, чисті білі стіни…

— Спочатку найважливіше, — весело промовила Вогненна Плетениця. З цими словами вона відчинила шафку, закладену рядами однакових білих циліндрів. Вона швидко, не дивлячись, витягнула один — схоже, знала, що їй треба. На пляшечці виднівся дрібний напис, але його годі було роздивитися. — Трохи знеболювального не завадить, як гадаєте?

Я прочитала напис, коли вона розкручувала кришечку. Одне слово. «Знеболювальне»? Так і написано?

— Розтуліть рота, Скляна Шпичко.

Я послухалася. Цілителька витягнула маленький тонкий квадратик — схожий на серветку — й поклала мені на язик. Він одразу ж розчинився. Я не відчула ніякого смаку, просто ковтнула.