Божі воїни

Так-так, авжеж, уже переходжу до справи. Значиться, до того, що трапилося в кляшторі того трагічного дня, у Великий Вівтірок Року Божого 1428. І що я на власні очі бачив. І тут під присягою визнаю, хай мені допоможе… Слухаю? По суті? Bene, bene[249]. Уже говорю.

Наші монастирські брати почасти вже повтікали раніше, у суботу перед тією неділею посту, коли Господові співають Judica me Deus[250] — коли-то єретики палили Отмухов, Пачкув і Пом’янув. Заграву тогді вночи на півнебосхилу бачили-смо, а на світанні сонце ледве-ледве потрафило пробитися через дими. Тогді, як я вже був сказав, у декого fraters[251] дух підупав, утікли, стілько йно взявши, скілько у дві руці взяти потрафили. Лютував абат, боягузами їх обзивав, карою Божою страхав, та якби був знав, до чого йому прийдеться, то був би сам перший утік. І я теж, не збрешу перед Святим Трибуналом, був би втік, тілько-от не мав куди. Я з народження ломбардець, з міста Тортони, а прибув у Шльонськ з Альтенцелле, найперш до Любйонжа, а з любйонжського кляштору потрапив до Кам’янця… Га? Від теми не відходити? Bene, bene, уже підходжу. Уже говорю, як воно було.

Незабаром post dominican Judica quadragesimalen чуємо від утікачів: відступили геть єретики, пішли кудись на Гродкув. Ну то всім зразу полегшало, гайда до костелу, перед вівтар, гуп ницьма на підлогу, gratias tibi, Domine, дякуємо тобі, великий Боже. Аж тут знову крик, вереск: кажуть, ідуть нові прихильники Гуса-сатани, Сиротами звані, йдуть від Клодзька. Бардо вогнем попалили, уже вдруге, другий раз сей нещасний град палять. У нас зразу надія — а ну як боком пройдуть, може, на Франкенштейн підуть, головним вроцлавським трактом, може, не захочеться їм на Кам’янець повертати. Тож гайда до костелу, і нумо молитися за це: Sancta Maria, Mater Christi, Sancta Virgo virginum, libera nos a malo, sancte Stanislaus, sancta Andrea, orate pro nobis…[252] Але ніц не дали наші молитви, видко, зажадав нас Господь випробувати, як Гіоба, аби ми… Ага, так, знаю. Не відходити від теми.

Ну то скажу коротко: така була тема, що ввірвалися пекельники до кляштору рихтик у Великий Вівтірок. Увірвалися раптом, як грім з ясного неба, через мури перелізли, браму вивалили, ти не встиг peccatores te rogamus[253] крикнути, а їх уже ціла юрма була всередині. І ну бити! Страхіття! Sanctus Deus, sanctus fortis, sanctus immortalis, miserere nobis…[254] Брата Адальберта списом прохромили, брата Пія — мечами, як святого Діонісія… Брат Матвій з арбалета був застрелений, з інших багато graviter vulneratis…[255] А гусити, най їх Бог покарає, давай корови виганяти з обори, пацята з хліва, овечки… Усіх забрали, до єдиної… Тьху, пся їхня мати, мало, що haeretici[256], то до того ще й latrines et fures[257]! З костелу повиносили начиння, раки, мантії, ризи, великий срібний хрест, дари, свічники… Ніц не лишили. Нас, хто живий лишився, зігнали у двір, під мур. Прийшов вожак тої зграї, морда паскудна, видко, що єретик, звали його Кралович, з ним другий, якийсь Колда. Кличуть хлопів. Бо тра Святому Трибуналу знати, що з тамтими гуситськими чехами й тутешні хлопи йшли, безбожники, відступники. Наказує їм єретик Кралович, так, мовляв, і сяк, ну ж бо, покажіть, котрі тут монахи люд гнобили, зара туйка буде суд. Зара тих-во вгодованих кровопивців — то він про нас так — будемо карати. А ті хлопські Юди тут-таки на брата Матерна показують — о, той-во гнобив. Воно-то й правда, що суворий бував до кметів фратер Матерн, завжди казав, що rustica gens optima flens {45}. Ну то йому й було. Витягай його, ціпами до смерті забили, злочинці. Зразу після того celerarius[258] Шолер був убитий, хлопи його показали, бо дівок мацав, та й за хлопчаками, бувало, гасав… Після нього custos[259] Венцель, брат Егідій, брат Лаврентій… Крик, стогін, благання, удари, кров бризкає, ми на коліна, у плач, ab ira tua, ab odio et omni mola voluntate libera nos, Domine[260]…