Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.
- Автор: Молдован Валериан Васильевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-370-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.». Краткое содержание книги:
Для студентів юридичних вищих навчальних закладів освіти, практичних працівників і всіх тих, хто цікавиться даною тематикою.
2. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] оглушується в словах: [н’іхт’і], [к’іхт’І], [лехко], [вохкий], [д]охт’у] (орф.: нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю).
3. Префікси роз-, без-можуть вимовлятися дзвінко і глухо (залежно від темпу мовлення): [розписаний] і [росписаний], [беистактний] і [безтактний].
4. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [проз’ба], [воґзал], [молод’ба] (орф.: просьба, вокзал, молотьба).
5. Звуки [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки:
[ДЖ] [Д][ж] [да] [Д], [з]: джерело, джміль, віджати, піджарений, дзеркало, дзюрчати, відзнака, підземний.
6. Звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко: [п’іс’н’а], [украйін’с’кий], [м’іц’н’і].
7. У словах, де [в] стоїть після голосного перед приголосним звуком або в кінці слова, він звучить як звук [у], тобто голосний, який не утворює складу: правда [прауда], сів [с’у]. Цей звук називають голосним нескладотворчим.
1. Сполучення — шся і — ться у дієслівних формах вимовляються як [с’:а], [ц’:а]: [научайес’:а], [од’агайец’а] (орф.: навчаєшся, одягається).
2. У дієсловах наказового способу сполучення — жся, — чся вимовляються як [з’с’а], [ц’с’а]: не [маз’с’а], не [мор оц’с’а] (орф. не мажся, не морочся).
Префікс — з, як прийменник з, перед глухими приголосними вимовляється як с: [сц’ідіти] (зцідити), [с ц’ікавіст’у] (з цікавістю).
Префікси без-і роз-перед глухими приголосними мають паралельну вимову [бес], [роз] / [без], [рос]: [беиспечний] і [безпечний], [розкв’іт] і [роскв’іт].
Префікс без-переважно вимовляється із дзвінким з.
Префікс роз-перед с частіше вимовляється як роз-.
Префікси роз-, без-, з-перед шиплячими уподібнюються шиплячим: зжити [ж:йти], безжурний [бе’ж:урний], зшивний [жшивний], безшелесний [бежшелесний], розшити [рожшити], зчепити [жчеипити], безчестя [бегпжчест’а], розчин [рожчин].
Серед фонетичних явищ найпоширенішими є асиміляція та дисиміляція.
Асиміляція — це зміна, уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.
Асиміляція за дзвінкістю. Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить: молодьба), вокзал (звучить: воґзал), боротьба (звучить: бо-родьба), якже (звучить: яґже) тощо.
Асиміляція за глухістю. Попередній дзвінкий звук під впливом наступного глухого оглушується: нігті — ніхті, кігті — кіх~ ті, легкий—лехкий, вогкий — вохкий.
Асиміляція за місцем і способом творення. При цій асиміляції зливається або дуже наближається артикуляція (вимова) близьких звуків: безжалісний — бежжалісний, безшерстий — бе-жшерстий.
Асиміляція за м’якістю. Попередній приголосний уподібнюється за м’якістю до наступного м’якого: ніжність — [н’іжн]іс]т], селянський — [сел’ан’с’кий].
Губні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, щ, задньоязикові ґ, к, х, та дрижачий «р» перед м’якими не уподібнюються до м’яких.
Дисиміляція — це розподібнення звуків, фонетичне явище, протилежне асиміляції.
Дисиміляція спостерігається в таких випадках: 1. Зміна [сш], [жш] на [шч| і [жч|: високий — вищий; низький — нижчий. 2. Зміна [чн] на [щн]: мірошник, соняшник. 3. Зміна [д], [т] на [с] перед [т]: веду — вести; плету — плести.
Незважаючи на певні загальні вимоги щодо виконання прозових творів, не можна обійти й не врахувати деякі їх жанрові особливості. Жанрові види прози ще не остаточно підказують читцеві інтонацію, тому слід врахувати й певні стильові відтінки в прозі.
Так, маючи справу з прозовим текстом, необхідно зверну ти увагу на те, який він за своїм характером: описовий, нейтральний, гумористичний чи сатиричний. Це допоможе вам відшукати інтонаційні варіанти для кожного з них. Коли, наприклад, читається гумореска, байка, публіцистична стаття критичного змісту обов’язково має звучати інтонація легкої іронії, сміху або злої сатири.
Під час читання описового нейтрального тексту слід малювати словом чи то портрет людини, чи місце дії, чи картину природи розповідною, спонукальною, питальною та окличною інтонаціями.
11.9.7. Засоби емоційно-образноі та логічної виразності
Розповідні речення оформляються розповідною інтонацією, яка характеризується підвищенням тону на початку й пониженням його наприкінці речення.