Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Король цілком спокійними очима спостерігав цю боротьбу пристрастей, бо, хоч погляд герцога й обдавав його жахом смерті, що лякала його, як і кожну грішну й смертну людину, проте він, мов відважний стерничий, твердо вирішив не піддаватися власному страху і боротися до останньої хвилини, не випускаючи з рук стерна, доки буде хоч найменша надія врятувати корабель умілим лавіруванням. Тому, коли герцог вимовив кілька уривчастих слів, вибачаючися за незручне помешкання, призначене Людовікові, король, усміхаючися, відповів, що башта Герберта була для нього досі приємнішим притулком, ніж для одного з його попередників.
— Так вам уже розповіли цей переказ? — спитав Карл. — Його справді тут убили, але тільки тому, що він не схотів узяти постриг і закінчити свої дні в монастирі.
— Тоді не можна не визнати, що він вчинив, як безумець, — удавано байдуже зауважив Людовік, — бо він помер смертю мученика і водночас позбавився можливості стати святим.
— Я прийшов сюди, — вів далі герцог, — просити вашу величність бути присутнім на нашій нараді, де обговорюватимуться питання, — що однаково стосуються і Франції, і Бургундії. Ми можемо одразу піти, коли вашій величності буде завгодно…
— Годі, любий кузене, — відповів Людовік, — вам не слід так далеко заходити в своїй чемності й просити там, де ви сміло можете наказувати. На нараду то на нараду, коли таке бажання вашої високості. Щоправда, почет у нас не досить блискучий, — додав він, поглянувши на своїх французів, які готові були супроводити його, — але ви сяятимете за пас обох.
Із Туазон д'Ором на чолі, старшим герольдом Бургундії, Людовік і Карл вийшли з башти графа Герберта і пройшли до внутрішнього двору замку, де, як відразу помітив Людовік, було повно охоронців герцога та солдатів у розкішних убраннях, озброєних і вишикуваних, мов на параді. Перейшовши двір, вони ввійшли до зали парад, яка була розташована в далеко пізніше побудованій частині замку порівняно до тієї, до Людовік перебував під вартою. Тут поспіхом було зроблено деякі приготування до урочистого засідання. Під розкішним гаптованим балдахіном стояли два трони, причому трон, призначений королю, був двома східцями вищий від трону герцога. Близько двадцяти найблагородніших вельмож розташувалися в належному порядку з обох боків тронів так, що коли государі посідали на свої місця, то особа, над якою збиралися вчинити суд і для цього скликали нараду, опинилася немовби на місці голови цих блискучих зборів.
Мабуть, щоб відразу загладити цю разючу невідповідність і непорозуміння, яке вона могла викликати, герцог Карл, ледь уклонившися королівському тронові, незграбно відкрив засідання такими словами:
— Мої вірні васали й радники! Ви знаєте, які страшенні розрухи завжди відбувалися і ще тепер відбуваються в наших володіннях унаслідок безперервних повстань васалів проти їхніх сюзеренів. Тепер ми маємо жахливі докази того, до яких потворних розмірів зросло це лихо за наших часів. Графиня Ізабелла де Круа і її родичка графиня Амеліна, нехтуючи правилами пристойності, втекли з Бургундії й віддалися під заступництво чужоземної держави. Цим вони порушили дану ними присягу відданості і залишили свої володіння без хазяїв, через що, за законом, ми мусили їх конфіскувати. Ще жахливіший та сумніший приклад ми бачимо в блюзнірському та звірячому вбивстві нашого улюбленого брата й спільника, епіскопа Льєжського, і в новому заколоті льєжців, яких після останнього повстання ми покарали надто милостиво.