Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Формальною ознакою, що відрізняє акціонерне товариство від інших видів господарських товариств, є поділ статутного капіталу на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Частина 6 ст. 152 ЦК поділяє акціонерні товариства на публічні і приватні. Стаття 25 Закону «Про господарські товариства», що поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті, чинність втратили. Такий же поділ акціонерних товариств здійснювався у ст. 81 ГК, але ця стаття із названого Кодексу виключена Законом «Про акціонерні товариства» [228]. Статус приватного акціонерного товариства е близький до статусу, який раніше надавався закритим акціонерним товариствам. Статус публічного акціонерного товариства є близьким до статусу, який раніше надавався відкритим акціонерним товариствам. У зв'язку з набранням чинності Законом «Про акціонерні товариства» положення Закону «Про господарські товариства» [53], Цивільного кодексу (крім положень, до яких розділом XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про акціонерні товариства» внесені зміни) підлягають застосуванню в частині, в якій вони не суперечать Закону «Про акціонерні товариства» [228]. Положення Закону «Про господарські товариства», що стосуються всіх видів господарських товариств (ст. 1 — 49), втрачають чинність стосовно акціонерних товариств через два роки після набуття чинності Законом «Про акціонерні товариства».

2. Пряме зазначення в ч. 2 ст. 152 ЦК на те, що акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, може кваліфікуватись як загальне правило, що не виключає дії положення, яке сформульоване в другому реченні цієї частини. Буквально із цього положення випливає, що акціонери несуть-таки ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Це невдале формулювання, як і аналогічні формулювання абзацу другого ч. 2 ст. 3 Закону «Про акціонерні товариства» та ст. 140 ЦК (щодо товариств з обмеженою відповідальністю), може дуже негативно вплинути на відповідні права та обов'язки акціонерів, на практику правозастосування взагалі. Справа в тому, що правові конструкції господарського товариства, зокрема, акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю, запозичені національним законодавством із законодавства інших країн. І розуміння відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними товариствами в нашій країні склалось таке ж, як і в країнах, у яких було здійснене запозичення цих правових конструкцій (можна говорити навіть про те, що був запозичений світовий досвід). Але сформулювати правові положення, які б повністю відповідали запозиченому досвідові, не вдалося. За таких умов практика пішла дуже своєрідним шляхом, надаючи перевагу розумінню відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними господарськими товариствами, що було запозичене із чужих правових систем, перед буквою національного закону. Автори вважали б за доцільне слідувати букві закону. А щоб при цьому ми не відходили від визнаних у світі правових конструкцій, доцільно було б удосконалити відповідні формулювання шляхом вилучення із ст. 140 та 152 ЦК формулювань про ризики, які несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства.