Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Після цієї сутички я став набагато обережнішим… Намагався входити в кімнату не одразу… А вступати у перемовини на нейтральній території… Для запитів з провінції у нас була інша системи… Ми стверджували, що грошики вислано в листі… що вони не запізняться… просто помилилися адресою… департаментом… ім'ям… ще чим-небудь!.. у метушні конкурсу… Зрештою їм набридало листуватися з нами… Можна було збанкрутувати на поштових марках…
З тими, хто не тямив себе від люті, все було дуже просто… Потрібно було встигнути перестрибнути через балюстраду, перш ніж вони випустять вам кишки!.. Але з лагідними, зацькованими, сором'язливими, тими, що одразу ж починають думати про самогубство… з ними було набагато складніше!.. Крах ілюзій ставав для них надто важким ударом!.. Вони не могли витримати такого горя!.. Тикалися носом у тарілку та починали жалібно скімлити… вони нічого не хотіли слухати… їхні очі провалювалися, на лобі виступав піт… Обличчя тремтіло… Дивитися на це було нестерпно… Це були пришелепкуваті… Траплялися й такі, для яких це був кінець… Вони сідали, знову підводилися… витирали обличчя… не йняли віри власним вухам, що їхня машина погано функціонує… Їм потрібно було тихенько повторювати це й пхати їхні креслення в руки… Горе переповнювало їх! Вони не хотіли більше жити!.. дихати!.. Вони буквально розвалювалися на шматки!..
Мені набридало найбільше, що я мав постійно сюсюкати з ними. Я засвоїв безліч втішних фраз… «De Profundis»!.. Надія!.. Внаслідок моїх візитів я іноді набував знайомих… Я налагоджував зв'язки… в районі Сен-Мар утворилася вже ціла група… вони палко зацікавилися нашими дослідженнями… та оцінили мої зусилля… Від Порт Вільмонбль до Венсенн таких було дуже багато!.. тонких знавців магічних планів і зовсім не злопам'ятних… І в західному передмісті теж… Одразу за Порт Кліньянкур, де зараз живуть португальці, у бараці, оббитому бляхою, я познайомився з двома винахідниками, які з волосся, сірників та трьох скрипкових струн на еластичній основі спорудили маленьку самокомпенсувальну систему, яка, здається, справді працювала!.. На гігрометричній енергії!.. Все трималося на наперстку!.. Це був єдиний справжній «вічний двигун», який я бачив у дії.
Жінки серед винахідників траплялися рідко… Але з однією я таки познайомився… Вона працювала рахівником на залізниці. На дозвіллі вона розщеплювала воду Сени за допомогою англійської шпильки. Вона носила пневматичний апарат та котушку Румкорфа[64] в рибальському сачку. А крім цього, кишеньковий ліхтарик і пікриновий елемент. Вона поповнювала запаси пального просто з річки… Вона робила свої досліди на рівні Пон-Марі, вгору за течією від «місця для прання»… Її цікавив гідроліз!.. Вона була нічогенькою… Правда, нею тіпало, і вона була трохи косилкою… Я сказав їй, що я з журналу… Спершу вона, як і інші, звісно, подумала, що їй дістався великий виграш, і наполягла, щоб я залишився… Вона хотіла подарувати мені троянди!.. Даремно я намагався щось пояснити їй… Вона нічого не розуміла… Їй захотілося сфотографувати мене!.. У неї був апарат, який діяв лише на інфрачервоному випромінюванні… Тому їй довелося закрити вікна… Я приходив до неї ще разів зо два… Вона вважала мене надзвичайно привабливим… І хотіла, щоб я негайно з нею одружився. Вона ще довго писала мені, надсилаючи рекомендовані листи… Її звали панна Ламбрісс… Жульєтта…
Я взяв у неї якось сто франків… та потім ще п'ятдесят… Але таке траплялося надзвичайно рідко!..
Жан Марен Куртіаль де Перейр більше не піжонився… Він дуже спохмурнів… Побоювався шаленців з конкурсу… від яких отримував анонімні листи, аж ніяк не у віршах!.. Найзлісніші та найупертіші погрожували прийти… й добряче провчити його!.. Раз і назавжди!.. щоб він більше ніколи не зміг нікого обдурити!.. То були мстиві натури… Під рединґот, поверх фланелевого жилета, він одягав кольчугу із загартованого алюмінію… Ще один патент «Майстротрону», що залежався в нас — кольчуга «суперлегка й непроникна». Але щоб його цілковито заспокоїти, цього було далебі замало… Варто було йому помітити вдалині якогось волоцюгу з похмурим обличчям… Який мав не занадто задоволений вигляд… Котрий ішов у нашому напрямку і щось бурмотів, він одразу ж звалював у підвал!.. Не чекаючи розв'язки…
64
Котушка Румкорфа — пристрій для одержання імпульсів високої напруги, розроблений німецьким винахідником Генріхом Румкорфом (1803—1877).