Гаррі Поттер і келих вогню

— Зарано, — кивнув Гаррі. — Якщо ми розбудимо його на світанку, він подумає, що ми хочемо напасти на нього сонного, і підсмажить нас крізь двері. Зачекаймо до першої перерви.

Урок з історії магії ще ніколи не тягся так довго. Гаррі увесь час позирав на Ронів годинник, бо свій нарешті викинув, але й Ронів ішов так повільно, що, здавалося, теж зупинився. Усі троє були такі втомлені, що з превеликою радістю поклали б голови на парти й позасинали. Навіть Герміона не конспектувала, а мовчки сиділа, підперши голову руками, й сонними очима дивилася на професора Бінса.

Коли нарешті пролунав дзвінок, вони побігли до класу захисту від темних мистецтв. Там у дверях вони наштовхнулися на професора Муді. Він також мав стомлений вигляд. Повіка нормального ока опустилася, від чого обличчя здавалося ще перекошенішим.

— Професоре Муді! — закричав Гаррі, проштовхуючись до нього крізь юрбу.

— Здоров, Поттере, — прогарчав професор. Його магічне око стежило за зграйкою першокласників, які заклопотано кудись бігли. Око повернулося зіницею всередину голови й спостерігало за учнями, аж доки ті звернули за ріг. Тоді Муді заговорив знову:

— Заходьте.

Він відступив убік, щоб пропустити їх у порожній клас, а тоді, зачинивши двері, пошкутильгав за ними.

— Ви його знайшли? — спитав Гаррі без жодних передмов. — Знайшли містера Кравча?

— Ні, — відказав Муді. Він сів за стіл, зі стогоном випростав дерев'яну ногу й витяг свою баклагу.

— Ви користувалися картою? — поцікавився Гаррі.

— Аякже, — сказав Муді, роблячи ковток. — Узяв приклад із вас, Поттере. Замовлянням-викликанням переніс її зі свого кабінету до лісу. Кравча ніде не було.

— То він що, роз'явився? — запитав Рон.

— Роне, на території школи не можна роз'являтися! — сказала Герміона. — Є й інші способи зникнути. Правда, пане професоре?

Магічне око Муді злегка тремтіло, втупившись у Герміону.

— Ви теж могли б подумати про кар'єру аврора, — сказав він їй. — Правильно міркуєте, Ґрейнджер.

Герміона аж почервоніла від задоволення.

— Він не став невидимим, — міркував уголос Гаррі, — бо карта показує невидимих людей. Тому він мусив покинути територію.

— Але чи за власним бажанням? — нетерпляче промовила Герміона. — Чи, може, його хтось змусив?

— Ага, хтось міг затягти його на мітлу і чухнути звідси, — швидко сказав Рон, з надією дивлячись на Муді, наче теж хотів почути, що має хист аврора.

— Не можна відкидати й викрадення, — прогарчав Муді.

— А як ви вважаєте, — спитав Рон, — чи не може він бути у Гоґсміді?

— Може бути де завгодно, — знизав плечима Муді. — Безсумнівно лише те, що його немає тут.

Він позіхнув так широко, що аж порозтягувалися шрами. Виявилося, що в його скривленому роті бракує багатьох зубів. Тоді сказав:

— Дамблдор мені розповів, що ви себе уявили слідчими. Та ви нічим Кравчеві не поможете. Його тепер шукатиме міністерство, Дамблдор уже доповів. А ви, Поттере, зосередьтеся на третьому завданні.

— Що? — не зрозумів Гаррі. — А, так...