Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Рідний брат видантного церковного діяча Володимира Чехівського та підпоручика російської армії Віктора Чехівського, який на початку Першої світової війни агітував свою роту перейти до Легіону Українських січових стрільців і був застрелений фельдфебелем.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 137-зв. Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 3. — С. 7—11; Зелінський В. Синьожупанники — Берлін. — 1938. — С. 42, 56–57, Омельченко Т. Мої спогади про Синіх//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 57–67; Преловська І. Слідчі справи братів Чехівських як джерело вивчення біографій репресованих діячів УАПЦ (1921–1930)//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 2003. — Ч. 1. — С. 258–277.
(19.05.1871-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив Кубанське Олександрівське реальне училище, Миколаївське інженерне училище (1891), Миколаївську інженерну академію за 1-м розрядом. З 30.01.1904 р. працював на різних військово-інженерних посадах на Ковельсько-Володимиро-Волинській залізниці. З 13.04.1908 р. — підполковник, з 06.12.1912 р. — полковник.
У 1918–1919 рр. — начальник залізничної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — Військового міністерства УНР. 09.08.1919 р. був заарештований військовим слідчим за звинуваченням у співчутті до білих. Подальша доля невідома.
Список чинам военно-инженерного ведомства на 1914. — СПб. — 1914. — С 118.
(23.10.1886–1936) — полковник Армії УНР.
Чижевський Григір, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
Народився у с. Цінки Великобудянської волості Гадяцького повіту Полтавської губернії. Закінчив технічне училище в Олександрівську (1906), Київський політехнічний інститут (1910). 01.05.1912 р. був мобілізований до армії однорічником 2-го розряду до 5-ї батареї 9-ї артилерійської бригади (Полтава). У липні 1913 р. склав іспит на звання прапорщика запасу артилерії. У липні 1914 р. був знову мобілізований, служив молодшим офіцером 1-ї батареї 70-ї артилерійської бригади. З 19.07.1915 р. — підпоручик. З 19.04.1916 р. — поручик. З 27.05.1916 р. — штабс-капітан, з 12.11.1916 р. — командир батареї 70-ї бригади, з 21.12.1916 р. — командир батареї 136-го окремого артилерійського дивізіону. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою (за бої під Ригою). 01.07.1917 р. потрапив до німецького полону, перебував у таборі Ган-Мюнден.
З 14.02.1918 р. — командир 1-ї батареї 1-го Українського гарматного полку (Синьожупанників). З 03.03.1918 р. — командир 1-го Українського гарматного полку до часу його офіційного розформування німцями (27–28.04.1918 р.).
З 1.05.1918 р. — губернський комісар Центральної Ради на Полтавщині, 15.5.1918 р. — відданий Гетьманом Скоропадським під суд за спробу спротиву проти гетьманського перевороту. З 27.11.1918 р. — губернський комісар Директорії на Полтавщині.
З 14.02.1919 р. — міністр внутрішніх справ УНР. 1.04.1919 р. — у резерві старшин при штабі Дієвої армії УНР. З 18.04.1919 р. — командир гарматного куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР, з 10.06.1919 р. — командир 3-ї гарматної бригади 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.
З 6.01.1920 р. — помічник командира 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР, з 18.04.1920 р. — т. в. о. командира та командир 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР. З 12.06.1920 р. — начальник 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу, начальник артилерії Української повстанчої армії. Під час Походу був поранений.
Помер на еміграції у Польщі, у м. Келецьке. В українській армії служив брат Григорія Чижевського — Микола.
ЦДАВОУ. — Ф. 4060. — Он 1. — Спр. 1, послужний список Чижевського Г. П; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 131. — С 1–3; Оп. 2. — Спр. 653. — С 84–85; Ф 2248. -Оп. 1 — Спр. 7. -С. 144;Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 67. — С 228–229; Зелінський В. Синюжупанники — Берлін. — 1938; Чижевський М 15 діб на окупованій Московою Україні//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 140–155; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С 68—101; Вишнівський О. Трагедія 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен — Дітройт. — 1963; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава — 1995. — С 71; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002.
(1.10.1891—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик. З 1919 р. — служив у 3-й Залізній дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 4-ї гарматної сотні 3-го кінного полку. У 1920–1921 рр — помічник коман дира 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У часник Другого Зимового походу. Подальша доля невідома.
Чижевський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3)
В українській армії служив брат Миколи Чижевського — Григорій.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 26; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 250, 313.
(07.08.1891-?) — підполковник Армії УНР.
Походив зі священицької родини Рязанської губернії. Закінчив духовну семінарію, Харківський ветеринарний інститут, Чугуївське військове училище (01.04.1915). Служив у 86-му піхотному запасному полку, згодом — 44-му піхотному Камчатському полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. 12.03.1916 р. був поранений. З 07.01.1917 р. — ад'ютант 659-го піхотного Буковинського полку.
З 19.02.1917 р. — штабс-капітан. 23.02.1918 р. був демобілізований з армії.
З 18.04.1918 р. — полковий ад'ютант 44-го піхотного Камчатського полку, що оголосив себе українським. З 18.01.1919 р. — ад'ютант оперативної частини штабу Володимир-Волинської оперативної групи Дієвої армії УНР. З 15.04.1919 р. — ад'ютант штабу 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 22.08.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Волинської групи, а з 02.11.1919 р. — т. в. о. начальника оперативного відділу штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. Навесні—влітку 1920 р. — старшина 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу Армії УНР. У подальшому служив у Старшинській сотні та штабі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції на Волині, пізніше — у Франції.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 451; Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961.
(1888—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Чернігів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918 р. — старшина для доручень начальника Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Наприкінці 1918 р. — у січні 1919 р. — командир 35-го пішого Кременчуцького полку Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — помічник командира Рибницького полку, сформованого з бессарабських повстанців (сотник). З 11.06.1919 р., після влиття полку до складу 9-го Стрілецького полку 3-ї дивізії Дієвої армії УНР, командир його 2-ю куреня. Восени 1919 р. — командир 9-го Стрілецького полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З 18.02.1920 р. — командир 1-го куреня 1-ї стрілецької дивізії Армії УНР (згодом 46-й курінь 6-ї Січової дивізії), який формувався у Бресті-Литовському. З 08.05.1920 р. — командир 19-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.07.1920 р. — полковник.