Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— Бачили отам між клумбами? — спитав Гриша. — Я на них зранку дивлюся. Підсилають до мене то того, то того. Хочуть вивести з рівноваги. Що це, Свиридоне Карповичу, — опозиція, чи як?
— Опозиції, кажеться-говориться, у Веселоярську нема, — спокійно пояснив Зновобрать, — у нас єдність.
— Гаразд, я не проти єдності, але ж дихати не дають. Оглушили скаргами і дріб’язком.
— А то, кажеться-говориться, може, народний контроль. Перевіряють, як справляєшся.
— Чи не забагато перевіряльників на один день? А тут ще Крикливець. Вимагає якісь зведення. Хіба сільрада зведення повинна давати? Я думав — тільки колгосп.
— Спитай Ганну Панасівну, вона все знає. Я вже год з десять нічого в район не писав. Ти спитай Ганну Панасівну, спитай. Бо вона, кажеться-говориться, переживає. Женщина.
Ганна Панасівна одразу й принесла Гриші цілий оберемок паперів, але не дала в них заглибитися, повідомивши:
— Там до вас лімітрофи.
— Хто-хто?
— Це я вичитала колись таке слово в одного письменника. Означає: проміжні маленькі держави між великими. То я так називаю тих людей, що ніби проміжні між містом і селом. Ні тобі, господи, ні тобі, боже.
— Тобто: ні богові свічка, ні чортові кочерга? — уточнив Гриша, а сам подумав: невже опозиція організувала проти нього ще й цих лімітрофів? Але вже й цікавість пойняла його: що воно за люди і чого їм треба? — То кличте, хай заходять, — попросив Ганну Панасівну.
Лімітрофів було шість чи сім, точно перелічити Гриша не зміг, бо дуже рябіло в очах, до того ж вони безперервно пересувалися по кабінету, налітали на Гришу, обмацували оті снопи попід стіною, але тут новий голова делікатно, та вперто відтручував їх, закликаючи вгамуватися і викладати суть справи, яка їх сюди привела.
Лімітрофи були нівроку собі чолов’яги, віку середнього, вгодованості вище середньої, одягнені всі однаково: захисного кольору куртки з безліччю кишень, застібок, гудзиків і гапликів, такі самі штани, гумові чоботи для бродіння, кепки з довжелезними сонцезахисними козирками; у кожного рюкзак і всіляке причандалля, дорогі спінінги в ще дорожчих чохлах, на поясах ножі, сокирки, лопатки. Споряджені— хоч і Еверест штурмувати!
— То що у вас, товариші? — спитав Гриша, ледве втримавшись од того, щоб не назвати їх лімітрофами.
— Безобразіє! — закричали лімітрофи.
— Показове село, а що тут діється!
— Ошуканці!
— Пройдисвіти!
— Беззаконня!
— Ми цього так не облишимо!
— Знайдемо на вас управу!
— Так, — підсумував Гриша, — Все прекрасно, дорогі товариші, ви мене бачите вперше, я так само вперше маю приємність і честь бачити й слухати вас. Але чи не можна б зрозуміліше?
Аж тоді лімітрофи трохи вгамувалися, наперед виступив найвгодованіший і поважно мовив:
— У вас тут збудовано став.
— Точно, — підтвердив Гриша.
— У всіх газетах розписали його незвичайну форму, площу дзеркала, сподівані прибутки від риборозведення, від коропів, товстолобиків, амурів і навіть бестера.
— Розписали, — згодився Гриша.
— Ми покинули свої справи, а всі ми займаємося дуже відповідальними справами, і приїхали сюди.
— Ага, приїхали.
— Щоб перевірити й переконатися.
— Припустимо, — сказав Гриша.
— Ви що — сумніваєтесь?
— Та ні, я намагаюся вникнути в суть.
— Яка суть? — знов безладно закричали лімітрофи, — Яка суть, коли тут суцільне ошуканство.
— Прошу точніше, — нагадав Гриша.
— Точніше, — знов узяв слово уповноважений лімітрофів, — точніше ось. Перед ставком хтось поставив шлагбаум, і ми не змогли проїхати машинами…
— Пішки можна, — підказав Гриша.
— А пішки — нас примусили купувати квитки на право ловіння риби в ставку. Три карбованці квиток.
— Мабуть, так вирішило правління колгоспу, ставок їхній, — зауважив Гриша.
— А риба де? — закричали лімітрофи. — Тиждень ловимо, щодня платимо по три карбованці — і хоч би тобі риб’яче око!
— За рибу я не відповідаю, — пояснив Гриша. — Що ж мені — поринати в ставок і начіпляти вам на гачки коропів?