Злий

Меринос важко зітхнув, поставивши ногу на останню приступку сходів семиповерхового будинку. «Ці сходи — одна мука», подумав він. І вперше відчув легеньке задоволення, згадавши, що вже в понеділок покине їх назавжди.

Меринос не зайшов до кабінету, а попрямував аж у кінець чистого, вибіленого коридора і став у відчинених дверях ванної кімнати. На газовій плиті грівся чайник з чаєм, а поруч, на ящику, сиділа Анеля без фартуха, читала газету і курила. Вона підвела очі, глянула в обличчя Мериноса і відразу догадалася про все.

— Анелю, — спитав Меринос, — вже всі є?

— Є, — відповіла вона, не встаючи, — у Крушини.

— Слухай, — Меринос вийняв портмоне з задньої кишені брюк, — скажи Крушині і Льові, щоб вони зайшли до мене. А осб тобі п’ятсот злотих. Підеш в аеропорт, на Гожу, ти знаєш, де це?

— Знаю, — коротко відповіла Анеля.

— Купиш два квитки на понеділок, на ранковий літак до Щеціна. Але… що там не було, не повертайся без квнтків, ясно?

— Ясно, — зневажливо відповіла Анеля.

— А ось тобі ще двісті, — сказав Меринос, додаючи ще два червоних банкноти до п'ятисот, — ткни швейцару, касирці, кому хочеш, але квитки повинні бути.

Добре, коротко йі неохоче мовила Анеля.

— Сама розумієш, — нещиро всміхнувся Меринос, — мені треба трохи відпочити після цієї шарпанини. Хоч з тиждень відпустки, правда ж?

Медовий тиждень, так? — із зневажливою іронією кинула Анеля.

— Хоч би й так, — процідив крізь зуби Меринос, темніючи на обличчі, — а ти мені, Анелю, не дзявкай, бо ще до мого від'їзду можеш позбутися очей. Навіщо ж тобі залишатися сліпою, правда?

Він повернувся і пішов до свого кабінету. Анеля простягла вперед широкі міцні долоні. Заплющила очі і уявила собі, що тут, біля неї, стоїть Олімпія Шувар, а вона, Анеля, повільно, але щільно зачиняє до ванної кімнати двері, а потім довго, із задоволенням душить гарну жінку, стискає щосили її білу високу шию, скручує їй в’язи й погордливим поштовхом жбурляє в куток — м’яку, огидну. Тепер, коли Філіп Меринос здобув те, чого прагнув, єдиним почуттям Анелі була ненависть, а єдиною мрією — нещасна доля цієї пари. Вона розплющила очі, з люттю плюнула на середину ванної кімнати і поклала гроші в чорну приношену сумку з металічним замком. Потім гукнула Крушину і вийшла на сходи.

На третій площадці сходів Анеля зустріла низенького пана в котелку і з парасолькою в руках. Він повільно підіймався по сходах. «А цей карлик до кого?» підозріло подумала вона, але тут таки згадала категоричний тон Мериноса й мовчки пішла далі.

«Де я бачив цю жінку? — подумав пан у котелку, окинувши Анелю непомітним, але пильним поглядом. — Ага! Знаю. Та це ж колишня «Королева Сєкєрок»!.. Непоганий початок».