Зірки Егера
- Автор: Гардони Геза
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Іван Мегела
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Зірки Егера». Краткое содержание книги:
Варшані взяв від Еви свічку і поліз перший, затуляючи долонею полум'я. Він так поспішав, що Ева ледве встигала за ним.
Прохід тут був чистіший, але все ще вів кудись донизу.
Раптом Варшані обернувся.
— Ви, мабуть, вивідувачка? Може, король прислав якусь вість?
— Так,— погодилась Ева, наче уві сні.
— Прийдуть королівські війська?
— Не знаю.
— Ну, нічого! Мені б тільки знати, де ми. Хоча все одно треба поспішати, щоб випередити турків.
Тепер прохід вів угору. По боках у стінах чорніли ніші. На потемнілому камінні блискучою росою осіла волога.
— Швидше! швидше! — квапив Варшані.— Гадаю, що ми вийдемо до водосховища.
Дорогу їм перепинила купа білого вапна. Почувся різкий запах. Варшані почухав потилицю.
— Тьху, чорти б узяли цей світ!
— Що там таке?
— Нічого. Я полізу вперед. Тримайте свічку.
Він поповз на череві. Переліз через вапняний горбик. Ева подала йому свічку. Варшані, стоячи по той бік горбика, тримав свічку і щось бурмотів. Простягнув руку Еві, допоміг їй перелізти через купу вапна і стати на ноги.
Вони опинилися в просторій ямі, яка біліла навіть у пітьмі. Зверху долинав похоронний псалом, який співали латиною. Звідти ж проникало денне світло.
Яма була заповнена безладно накиданими трунами. Вони стояли у вапняному розчині; по краях їх торочками звисало засохле вапно. Збоку, поряд із трунами з вапняного болітця, криво стирчав вусатий мертвяк з кістлявим обличчям. Він був у самій сорочці. Світло, що падало згори, освітлювало його лице і затягнуту на шиї мотузку.
Варшані втупився в мертвяка, потім озирнувся.
Ева, непритомна, лежала позаду нього на землі.
Тим часом Міклош вів турецьке військо.
Спершу він аж похолов од страху, а потім вирішив: тільки б вибратися з цього проходу до фортеці, і тоді він гукне, що...
Ця думка додала йому бадьорості, і тепер він, не вагаючись, ніс смолоскип то попереду аги, то поруч із ним. Невдовзі прохід повів угору. Вони йшли, піднімаючись усе вище й вище. Нарешті наштовхнулися на потиньковану стіну, викладену, як і всі стіни в Егері, з піщаника. Численні тріщини свідчили про те, що будували її давненько.
— Ламайте! — наказав ага.
Під ударами списів і ятаганів штукатурка швидко обсипалася. Важко було витягнути лише перші два-три камені, решта вже легше піддавалися натискові крицевих м'язів.
І все-таки на розбирання стіни пішло понад годину.
Коли щілина стала такою, що в неї міг пролізти чоловік, ага першим змусив пройти Міклоша.
Вони опинилися в просторому приміщенні. Як видно, раніше тут був винний льох. Всюди було понаставлювано бочки й бочечки. Дивувало тільки те, що саме приміщення більше скидалося на залу, аніж на льох. На стіні висіла велика обірвана картина, а під нею стояв круглий чан.
На картині тьмаво вимальовувалися два обличчя: одне скорботне, обрамлене бородою, друге — сумовите обличчя юнака, що припав до грудей бородатого. Над головами в обох були німби. Під обривком картини біліла стіна.
Нагорі відлунювали кроки мешканців фортеці.
Ага обернувся і сказав напівголосно:
— Приготувати зброю! Підходьте обережно! І тихо! Тихо! Коли зірвемо двері, не смійте кричати. Якщо не побачимо нікого, зачекаємо, поки підійдуть наші. Прапороносці, негайно вилізайте на мури.
Два прапороносці виступили вперед.
Ага вів далі:
— Решта за мною, до воріт! Нікого не щадити! Найперше — обеззброїти вартових і швидко відчинити ворота. Зрозуміло?
— Зрозуміло,— глухо долинула відповідь.
Ага ступив крок уперед і завмер біля залізних дверей: він побачив великий чан, наповнений порохом.
Значить, вони в пороховому льоху, і у всіх цих бочках не вино, а порох.
Але Міклош теж зрозумів, куди вони потрапили.
Стоячи біля великого чана, він обернувся. Обвів поглядом озброєне стовписько, що дедалі збільшувалося. Лице його стало блідим і натхненним. Він підняв палаючий смолоскип і шпурнув його в порох.
9
Коли труну опустили, Варшані гукнув нагору:
— Гей, люди!
У відповідь на поклик в люкові могильної ями з'явилися голови приголомшених людей. Один був без шапки, другий в іржавому шоломі, прикріпленому ременями до підборіддя.
Варшані знову крикнув:
— Це я, Варшані! Витягніть мене!
Він узяв Еву на руки і, ступаючи по трунах, підійшов до вірьовки, зв'язав дві петлі разом і сів на них.