Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— Отже, — тихо відказав Нен-Сагор, — я про це й кажу. Ми повинні зібратися радою найстарших і, коли станеться, що військо прямує саме до нас, вийти йому назустріч з нашою хартією й нагадати його командуванню, що над нами є лише цивільний протекторат, і тому ми не можемо прийняти до себе військових сил імперії. Це суперечить нашій хартії і є протизаконне. Згідно з хартією військові сили імперії не мають права спинятися тут постоєм і мають право тільки перейти нашою країною в тому випадку, коли цього вимагатимуть воєнні дії імперії.
Місіс Ліліан втретє знизала плечима. Вона, мабуть, хогіла сказати, що на Індійському півострові є понад двісті “незалежних” тубільних країн, держав та князівств, що мають точнісінько такі ж хартії від уряду Індо-Британії, але… але вона не сказала нічого.
Яма ж мовчки уклонився і рушив у місто.
Але не відійшов він десяти кроків, як несподівано, здригнувшись, спинився.
Здригнулись і всі інші.
З-за гір, з-за Нурійсько-Пенджабського кряжа, прокотилась довга й гучна гірська луна.
Небо було ясне й блакитне. Це не був грозовий грім. Це був гарматний постріл.
За хвилину постріл ударив удруге. Ще за хвилину — втретє. З короткими переміжками на ЗО-40 секунд гарматні постріли потрясли одвіку тихе і незаймане повітря сумирного узгір’я й потворно множилися дзвінкими лунами міжгір’їв.
— Так, — сказала місіс Ліліан, — це добра канонада. Чотирнадцятого року на фронті…
— Гірські луни, — перебив її Яма, — зовсім не дають можливості зрозуміти напрям і віддалення канонади. Проте я гадаю, це з Марданського узгір’я.
— Там не лишилося нікого, — зауважила місіс Ліліан. — Не може ж бути, щоб стріляли по порожніх селищах та по старих дідах.
Нен-Сагор мовчав. Він слухав деякий час канонаду, потім повернувся до Ями й нагадав:
— Іди ж, Ямо, поклич старих. Неохоче й не поспішаючи, Яма рушив.
Коли його постать зникла за рогом бічної вулиці, в цей час у другому кінці головної вулиці з’явилося кілька вершників. Вони вихором промчали вулицею і зразу спинили коней перед Сольготелем, де стояв натовп геліопольців з Нен-Сагором і місіс Ліліан. Це було троє пастухів на неосідланих робочих конях. Піна й червона степова курява вкривали коней і їздців.
Не сходячи на землю, вони розпитали, куди пройшли їхні односельці. Вони були з товаром у горах і не знали про події останнього дня. Зате вони були в курсі подій останніх годин.
Королівське військо пройшло Марданською височиною і ввійшло в Північно-Сватське узгір’я. Воно йде на північ, на Нурі. Але про пересування війська стало відомо афри-дійським кочівникам, що саме проходили горами на осінні пасовиська. Кочівники скористали з нагоди дошкулити ненависним англійцям і напали на ар’єргард війська, воліючи здобути собі військовий обоз. Військо змушене було повернути і вдарити на нападників. Афридійці тікають, а англійці виставили артилерію й гатять їм навздогін.
3 сер О, що безвихідно сиділи в готелі, мали, проте, повніші й докладніші відомості. Вони загнуздали телефон і, на смерть перелякані, засилали безперестанку своє “СОС” в усі пункти, куди сягав прямий провід геліопольського телефону — до Мардана, до Пешавара. Але у відповідь їм линули зовсім не втішні відомості.
Телефон сповістив їм, що в Мардані, тільки вирушив звідти королівський гарнізон, зразу ж вибухло повстання серед безробітних. Безробітних підтримали робітники військового аеродрому та комунальних підприємств. Вони роззброїли поліцію і захопили державний банк. На околицях улаштовують барикади, щоб не пустити знову до міста війська. Повстанці поводяться дуже зухвало й певно, маючи добрий зв’язок з повстанцями самого Пешавара.
З Пешавара відомості були не кращі. Виїзд губернатора до Мардана пешаварські страйкарі розцінили як утечу й остаточно ззухваліли. Вони перестали бити вікна в губернаторському домі і перейшли до справжніх військових дій. На вулицях ідуть справжні бої… Пів на дванадцяту телефон і зовсім перестав відповідати на виклик 3 сер О, — вони зрозуміли, що або дріт перетято, або телефонна станція опинилася в руках повсталих.
О дванадцятій з Мардана прийшло останнє повідомлення — військо губернатора Імлійса, одібравши тривожні звістки з Мардана, повернуло назад до Мардана. Тільки два піші батальйони пішли далі в гори, до Нурі.
3 сер О повісили трубки й сумно узялися писати заповіти, — два піші батальйони — це, здавалося їм, надто мало, щоб урятувати їх і вирвати з рук дикого гірського племені…