Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Іноді його будили голоси нічних тварин і птахів, проте скоро він звик до них.
Для Аріеля почалося нове життя в джунглях. У перші дні він радів з того, що далеко залетів од своїх переслідувачів, віддаючи перевагу над ними диким звірам і зміям. Тільки вечорами, засинаючи, юнак відчував свою самотність, сиротливість і згадував своїх небагатьох друзів — Лоліту, Нізмата, Шарада. Але про повернення до них ще рано думати. Треба перечекати, поки Пірс припинить свої розшуки, переконавшись у тому, що цього разу Аріель пропав безслідно.
Тепер, не боячись людей, він міг вільно втішатися радістю польоту. Досі йому доводилося літати тільки від переслідувань або розважати своїми польотами інших. А в джунглях він міг літати, щоб літати.
З першими ж променями сонця Аріель стрімко підіймався в блакитний простір. Вологе, важке повітря джунглів змінювалося легким і освіжаючим. І Аріель разом з птахами співав свою ранкову пісню.
Іноді він робив досить тривалі польоти. Милувався грою світла в хмарах, чарівністю місячних ночей, солодким відчуттям волі, простору, легкості.
Юнак літав годинами, аж поки тіло не нагадувало про те, що все-таки він бранець землі; коли відчувалася втома, хотілося пити, їсти або спати, він повертався в своє пристановище.
Одного разу в зоряну ніч Аріель спробував заснути високо над лісом. Але, прокинувшись, побачив, що вітер, який знявся під час його сну, відніс його далеко вбік, і він ледве розшукав дорогу назад. Відтоді він не наважувався спати в небі.
Минали дні, і Аріель дедалі більше обживався в джунглях. Він вивчав звички й повадки птахів і тварин, з одними ворогував, з іншими дружив. Якось тигр підстеріг його біля струмка і стрибнув у його бік. Аріель ледве встиг відлетіти. Другим стрибком тигр кинувся до людини, що повисла в повітрі, Аріель відлетів ще вище. Розгніваний тигр почав несамовито стрибати, намагаючись дістати здобич. Аріель не міг стриматися, щоб не подратувати звіра, аж поки той, вкрай розлютований невдачею, не зник у джунглях. А літаюча людина деякий час ще переслідувала його криками. Мавпи і папуги охоче взяли участь у посоромленні грози джунглів.
Знайшлися й друзі. Кілька мавп, які спочатку тікали від Аріеля і сердито кидали в нього чим попало, кінець кінцем подружилися з юнаком і запросто приходили до нього, а він прилітав до них, частуючи добірними плодами. Два папуги часто супроводжували юнака в польотах по лісу, зустрічаючи його, гаркавили; «Арріель! Арріель!»
Він навчив їх говорити: «Лоліта, Нізмат, Шарад». І йому здавалося, що він розмовляє з друзями.
Він бачив страшні битви слонів та буйволів з тиграми, бачив величезні стада диких слонів. З висоти вони здавалися якимись маленькими пацюками, а їх хоботи — товстими хвостами, закинутими на голову. Підлітаючи ближче, Аріель чув глухий тупіт їх могутніх ніг, тріск зламаних дерев, удари бивнів, сухий шурхіі складчастої шкіри та хоботів, які стикалися один з одним, бурчання і ревіння. Він бачив, як безупинно коливалися сотні ушей, піднятих хоботів, хвостів. Бачив величезних старих слонів з білими іклами, вкритих листям і гіллям, що застряли в зморшках і складках їх шкіри, з одним іклом, з рубцями на шиї — слідами колишніх битв. Бачив метушливих чорненьких слоненят лише два—три фути заввишки, що бігали попід черевами слоних, і молодих слонів, у яких ікла тільки почали витикатися.
Непомітно для себе Аріель перетворювався на здичавілу людину. На голові виросло довге волосся, ходив і літав він голий, тільки на стегнах була пов’язка з листя. Сорочку й простирало юнак дбайливо зберігав під камінням.
Цілими днями, оточений птахами і мавпами, він перелітав від дерева до дерева, шукаючи їжу, високо підіймаючись при найменшій небезпеці. Якби він здичавів остаточно, то так і скінчив би свої дні в джунглях. Цього не сталося, і причиною тому були приручені ним папуги.