Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Яр [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Яр [uk]

Электронная книга - «Яр [uk]». Краткое содержание книги:

Роман відомого українського письменника, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в XX ст. Автор проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 р., масові репресії 1937 р., тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння комуністичному підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки.
1 ... 169 170 171 172 173 174 175 176 177 ... 337
Перейти на страницу:

— Усі ми тут за одне й те саме.

— Вас теж за тероризм?

— Усім одне й те саме, — повторив він. — Мене — за диверсії й підрив устоїв колгоспного ладу. В одному колгоспі виздихала худоба — з голоду, а пришили мені, бо я був районним агрономом.

Яким Литовченко промовив це з напівусміхом, чим страшенно здивував Кастуся Матусевича.

Увечері, після неодмінної навіть у наших бараках для «доходяг» перевірки, розчулений чи то новим знайомством, чи обіцянкою Якима Литовченка поставити його на ноги, Кастусь Матусевич пошепки розповідав мені про себе. Нічого особливого, сільський хлопець із-під Гомеля, навіть батьки добровільно вступили до «калгасу». Закінчив сільську семирічку, потім робітфак у Гомелі, вступив до Мінського університету чи як там він тоді в них звався...

— Червоннай прафясуры, — вточнив Кастусь.

— То за віщо ж тебе посадили?

— За антінаучную деяльнасть. Прачытау я в адном нямецкім часапісу...

— Ти знаєш німецьку?

— Да добрэ знау... Ну прачытау я, значыць, пра аднаго англіцкага... нет — амерыканскага ученага Норберта Вінера. Йон в пяцьнацаць год стау доктарам філасофії, а в двадцать адзін — прафэсарам. Велікій разумака. Я якраз написау свою дысертацыю, сабірауся яе защыщаць, а перед гэтим мяне спала на думку напсаць две стацці пра таго Вінера: в адной — пра яго теорію адноснасці. Была сказана, што врэмя залежыць ад швыдкасці. Калі б, скажем, адні часы палажыць на сваём стале, а другія такія же взяць в карман і паляцець с німі на Марс і абратна, то гэты, другыя, паказалі бы меней часу... Ну, а ещэ стаццю я напісау пра другую тэорыю таго же Норберта Вінера. Ён выгадау так звану кібэрнэтіку. Не cлыxaÿ?

Я відповів Кастусеві Матусевичу, що такого й слова мені не доводилося чути. А він повів далі:

— Ну, калі коратка, то Вінер дзeлaу спробы стваріць штучны мозак. Дабы машына умела мысліць... Ну, вот, і мяне после гэтага абвінілі у ідзэалізме. Часапіс, у каторім я надрукавау те стацці, канфіскавалі, а самаго аутора — сюда, на гэты нары, што подле цябе...

Я зауважив, що такої й статті в Карному кодексі паче немає, та з'ясувалося, що Кастусеві пришили кілька статей, серед них навіть шахрайство й пропаганду ворожої ідеології та буржуазної псевдонауки.

— Дзссяць год без права перепіскі.

Коли б не Яким Литовченко, Кастусь не витримав би й року. Якимові знання флори допомогли Кастусеві стати на ноги: Яким вилікував його непоказною тундровою ягодою, що звалася, здається, морошка. Її Яким їв сам, примушував і нас із Кастусенем їсти, хоча мій шлунок погане переносив усе кисле. Основна причина Кастусевої хвороби було авітамінозне виснаження. Починалася вже й цинга. Згодом він оклигав, навіть зуби його перестали хитатися.

Але морошка діставалася нам дуже нелегко. За територію концтабору нас, «доходяг», не випускали, і хоч тієї приполярної ягоди росло багато й на самій території, але скрізь уже давно лежав сніг. Та й пальці в нас були відморожені. Побачивши слід кучерявого листочка чи розтоптаної ягідки, ми спинялись і починали довбатися в тому місці носаками черевиків і підборами, аж поки виколупували мерзлу ягідку. Оскільки їх було трагічно мало, Яким порадив жувати й листя морошки. Важкий промисел.

Згодом, коли поранена рука Якима, через яку він і потрапив до барака «доходяг», загоїлася і його знову почали ганяти на рудники, він приніс нам по загостреному кілочку. Тепер ми добували більше морошки: колупалися в утоптаному снігу, поки відчували, що замерзаємо. Тоді відігрівались у бараці й знову виходили на промисел.

Ну, а потім настав час, коли начальство вирішило, що ми вже достатньо оклигали й можемо давати план нарівні з іншими каторжанами: поки настане остаточне виснаження, коли «доходягу» вже не можна відновити до кондиції каторжного робітника й лишається тільки списати. До того ж безкарно, бо майже всі ми були списані ще судовим вироком з хитрим додатком: «Без права переписки»...

Отже, ми з Кастусем стали «нормальними» каторжанами з нормальною нормою виробітку й звичайним пайком. І все-таки я та Яким ніколи не полишали Кастуся самого на себе. Він був з природи слабохарактерний, а концтабірні поневіряння, виснаження та ота затяжна хвороба ще дужче ослабили його нерви.

Кастуся доводилось увесь час оберігати, бо він міг удатися й до найдурнішого виходу. А ми цінували не тільки його топку душу, вразливу на грубе втручання, а й талант ученого. Сподівалися зберегти його до кращих днів, у прихід яких не переставали вірити.

Хоча це так нічого й не дало бідному Кастусеві. І не тільки Кастусеві, а й завжди сильному й готовому до боротьби й випробувань Якимові Литовченку. Але про це, на жаль, знаю тепер тільки я...

1 ... 169 170 171 172 173 174 175 176 177 ... 337
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)