Твори. Том 1
- Автор: Де Мопассан Ги
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00739
- Переводчик: Валер’ян Підмогильний
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори. Том 1». Краткое содержание книги:
Дю Руа бачив перед собою в небі червонувату заграву, схожу на відблиск величезного горна, і чув невиразний, безмежний, невпинний гомін, що складався з незліченних і різноманітних шумів, глухий гомін, близький і далекий, якесь неясне й незмірне тремтіння життя, подих Парижа, що дихав у цю літню ніч, немов знеможений велетень.
«Було б справді безглуздо з мого боку — псувати собі через це нерви, — думав Жорж. — Кожен живе для себе. Перемагають сміливі. Всім керує егоїзм. Егоїзм для багатства та слави — це краще, ніж егоїзм для жінки й кохання».
Тріумфальна арка на площі Етуаль маячила при виїзді в місто на своїх двох потворних ногах — мов якесь чудовисько, котре ось-ось зійде й рушить униз по широкому проспекту, що простелився перед ним.
Жорж і Мадлен знову потрапили у потік екіпажів, що везли назад до жител, до жаданих ліжок всі ці пари, мовчазні й сплетені в обіймах. Здавалося, все людство пливло мимо них, сп’яніле з радощів, насолоди й щастя.
Молода жінка, здогадуючись про те, що діється з чоловіком, спитала своїм ніжним голосом:
— Про що ти думаєш, мій друже? Вже з півгодини, як ти не озиваєшся до мене ані словом.
Він відповів, усміхаючись:
— Я думаю про всіх цих йолопів, що цілуються, і кажу собі, що в житті є важливіші речі.
— Так… але часом це приємно, — прошепотіла вона.
— Це приємно… гарно… коли нема нічого кращого!
Думка Жоржа линула все далі, в якійсь злісній люті зриваючи з життя його поетичне вбрання: «Я був би справжнім дурнем, якби почав соромитись, відмовлятись від будь-чого, бентежитись, мучитись, страждати, як роблю це останнім часом». Образ Форестьє промайнув у його уяві, проте не викликав ніякого роздратування. Йому здалось, ніби вони помирились і знову стали приятелями. «Добрий вечір, старий друже!» — хотілось йому гукнути до Форестьє.
Мадлен, яку бентежило це мовчання, спитала:
— Чи не заїхати нам до Тортоні з’їсти морозива?
Жорж глянув на неї скоса. Її тонко окреслений профіль і біляве волосся були яскраво освітлені ясним блиском цілої гірлянди газових ріжків над входом до якогось кафешантану.
«Вона гарна, — промайнуло у нього в голові.— Що ж, тим краще! Яку шукав, таку зустрів. Та коли хто спробує мене знову морочити через те, то хай начувається».
Потім він відповів:
— Звичайно, люба моя.
І щоб вона чогось-небудь не подумала, поцілував її.
Молодій жінці здалося, що губи в чоловіка холодні як лід.
Проте він усміхався своєю звичайною посмішкою, коли подав їй руку, щоб допомогти зійти з екіпажа біля кафе.
III
Увійшовши другого дня до редакції, Дю Руа відразу ж розшукав Буаренара.
— Дорогий друже, — сказав він, — хочу попросити в тебе послуги. Останнім часом декому здається дотепним називати мене «Форестьє». А мені це вже набридло. Будь ласка, попередь товаришів, що я дам ляпаса першому, хто знову дозволить собі цей жарт. То вже їхня справа — поміркувати, чи вартий цей жарт удару шпаги. Я звертаюсь до тебе, бо ти спокійний на вдачу і можеш запобігти прикрим наслідкам, а ще тому, що ти вже був у мене секундантом.
Буаренар узяв на себе це доручення.
Дю Руа вийшов, щоб зробити деякі ділові візити, і повернувся через годину. Ніхто вже не називав його «Форестьє».
Повернувшись додому, він почув у вітальні жіночі голоси.
— Хто там? — спитав він.
Слуга відповів:
— Пані Вальтер і пані де Марель.
Його серце злегка тьохнуло, але він сказав собі: «Що ж, побачимо!» — і відчинив двері.
Клотільда сиділа в кутку, біля каміна, вся освітлена промінням сонця, що падало з вікна. Жоржеві здалось, що, побачивши його, вона трохи зблідла. Привітавшись спершу з пані Вальтер та її двома дочками, які сиділи коло матері, немов двоє вартових, він обернувся до своєї колишньої коханки. Вона подала йому руку; він узяв її і підкреслено стиснув, немов кажучи: «Я кохаю вас, як і раніш». Вона відповіла на потиск.
Він спитав:
— Як ви поживаєте? Адже ми не бачились з вами цілу вічність?
Вона невимушено відказала:
— Дуже добре, а ви, Любий друже?
І додала, звернувшись до Мадлен:
— Ти дозволиш називати його й надалі Любим другом?
— Звичайно ж, серденько, дозволяю тобі все, що хочеш.
У цих словах бриніла прихована іронія.
Пані Вальтер говорила про свято, яке Жак Ріваль мав улаштувати в своєму парубоцькому помешканні, про велике фехтувальне змагання в присутності дам.
— Це буде дуже цікаво, — заявила вона. — Але я в розпачі: нема кому супроводити нас туди, бо мій чоловік на той час буде у від’їзді.