Київська Русь

Аналіз церковних графіті показує, що їх авторами були представники усіх соціальних верств населення — ченці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на Русі.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились або, як пише літопис, “постигали учение книжное” діти “нарочитой чади” — найближчого оточення князя. “Учение книжное” — не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як вважав Б.Д. Греков, дітей “нарочитой чади”, тобто старших дружинників, князівської адміністрації, бояр брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити із них освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією і іншими країнами[658].

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. “Повість минулих літ” повідомляє, що Ярослав “прийде к Новугороду, собра от старост и поповых детей 300 учити книгам”. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В.М. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. “Собравши же младых девиц неколико, обучала писанию, такаж ремеслам, пению, швению и иным полезным знаниям”. У 1968 р. на схилах Старокиївської гори вдалося виявити невелике шиферне прясло з чітким і грамотним написом “Янъка въдала пряслень Жирцѣ”. Ймовірно, що перед нами автограф Янки Всеволодівни, даний одній із своїх учениць.

Запис на стіні Софії Київської про смерть Ярослава Мудрого

Крім державних і церковних шкіл існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він учився в “єдиного учителя” і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі “граматикия”.

Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями. Один із них увічнив своє ім’я: “Пищанъ писалъ в дяки ходилъ ученикомъ”. Новгородський хлопчик Онфім лишив для нащадків свої школярські вправи на бересті.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Святоша витратив на книги всю свою казну і подарував їх Печорському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя XIII ст. Володимира Васильковича. Власні книжкові зібрання були також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського Григорій. Помітивши, що його книги почали красти, він, щоб не вводити злодіїв у спокусу, подарував частину свого зібрання “властелину града”, іншу продав. Згодом він почав збирати нову бібліотеку.