Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Часто художній паралелізм підсилюється використанням символу:
Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася.
Зустрічаються й інші народно-поетичні символи: козак — сокіл, дівчина — калина, могила — наречена, смерть — червона китайка та ін..
Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти, що зумовило різноманітну тематику: від загальносуспільних явищ до побутових подій особистого життя окремої людини чи родини. Як правило, вони обмежуються зображенням якогось одного випадку, найчастіше трагічного чи драматичного (що теж споріднює їх із баладами), свідком або учасником якого був сам виконавець. Матеріалом для них найчастіше слугують випадки з місцевого життя, тому один з перших дослідників цього жанру Ф. Колесса вважав, що такі «новелістичні» співанки мають вузьколокальнии та короткочасний характер. На цей різновид народного ліро-епосу у свій час звернув увагу й В. Гнатюк. Він зараховував їх до розряду «новотворів», які виникли під впливом змін у громадському житті. Серед найдавніших творів цього типу він вважає співанку про Довбуша та споріднені з нею, де відображені події опришківського руху.
Хоча пісні-хроніки відомі в усіх слов'янських народів, але довгий час дослідники епічної лірики не виділяли їх як окремий жанр чи жанровий різновид. Вперше це зробив український фольклорист О. Дей. Він відзначив, що описово-хронікальні епічні пісні побутували в Карпатському реґіоні, в Галичині і на Поділлі, а також на Західній Волині ще у 18 ст. Дослідник назвав їх «співанками-хроніками», тому що «співанками» їх називають виконавці, а в тих регіонах термін «пісня» здебільшого заміняється терміном «співанка».
У здійснених виданнях ці пісні систематизуються на основі тематичного принципу, зокрема виділяються такі групи: а) співанки-хроніки з історичною підосновою, з такими центральними дійовими особами, як Олекса Довбуш, Семен Хотюк, Лук'ян Кобилиця та ін.; б) соціально-побутові співанки-хроніки; в) родинно-побутові про трагічні події та випадки з буденного життя. Третя група є найчисленнішою.
Пісні-хроніки легко вирізнити за чисто формальними ознаками. Крім особливої деталізації подій для них характерні речитативно-декламаційна мелодика, обов'язкова коломийкова структура (4+4+6) та статичний тип драматургії. За способом мислення вони тяжіють до давньослов'янської ліро-епіки, не випадково у Карпатському реґіоні їх називали «думами». Однак вони мають свої специфічні жанрові ознаки.
Як правило, пісні-хроніки починаються заспівами-зачинами з використанням стереотипних епічних кліше, як в думах. Багато з них — звертанням до слухачів:
Характерними також є епічні формульні закінчення, найчастіше — звернення до аудиторії зі словами, якими підтверджується, що оспівані події відбувались насправді:
Сіло потя на воротях, на вітер ся здуло, Я би того не співала, якби так не було.
Ще одна визначальна риса цих творів — використання так званої «сфрагіади» — згадка в останніх рядках імені автора. Така вказівка на авторство у текстах відрізняє їх від інших жанрів народної творчості, хоч складені вони у традиційно-фольклорній манері:
Тематика цих пісень дуже різноманітна: історичні події від доби козаччини, боротьба з польськими поневолювачами, події опришківського руху (найчастіше у зв'язку з життєвими фактами про Довбуша), трагедія еміграції, війни та їх наслідки. Це ускладнює їх класифікацію та систематизацію. Багато подібних текстів укладачі збірників поміщають серед історичних пісень або балад, хоч за комплексом поетико-стильових рис це є самостійний жанровий різновид народної ліро-епіки.
Серед нині побутуючих текстів перше місце займає тема насильницької колективізації та вивезення селян у Сибір, їх муки, смерть рідних, важке життя на чужині, повернення додому, де «господар» все знищив, тощо. Такою, наприклад, є пісня «А у Петра Бітового та дві дочки були», що побутує у львівському реґіоні.