У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

В деякі вечори Одетта раптом починала горнутися до нього, і тоді вона без усяких обрізків заявляла, що він повинен ловити цей момент, а то, мовляв, коли вона ще буде в доброму гуморі; Сваннові нічого не залишалося, як одразу ж їхати до неї «катлеїтися», і це бажання, яке він нібито пробуджував у неї, було таке раптове, таке незбагненне, таке деспотичне, пестощі, якими вона обсипала його, були такі бурхливі і такі незвичні, що ця її брутальна, удавана ніжність так само смутила Сванна, як її брехня чи її серце на нього. Якось увечері, коли він за її розпорядженням прийшов до неї і коли вона, звичайно така суха з ним, обціловувала його, узиваючи пестливими іменами, йому зненацька почувся стук; він зірвався на ноги, все пообдивлявся по закапелках, нікого не знайшов, але йому забракло духу знову лягти поряд з Одеттою, тоді, розсатанівши, вона розбила вазу. «Ти завжди все споганиш!» — промовила вона. А він зостався у непевності, чи не сховала вона в кімнаті когось, у кому їй хотілося викликати ревнощі чи розпалити жагу?

Іноді він ходив до будинку розпусти, сподіваючись щось довідатися про Одетту, не насмівши, проте, назвати її на ім'я. «Маю я одну кицьку — вона сподобається вам», — казала бандурша. І Сванн цілу годину вів нудну розмову з сердешною дівчиною, враженою тим, що йому більше нічого не треба. Одна, молодесенька, гарнесенька, сказала йому: «Аби ж мені пощастило знайти собі друга! Тоді він міг би бути певен, що я ні до кого б більше не пішла». — «Так, по-твоєму, як жінку зворушити своїм коханням, то вона вже ніколи не зрадить?» — розхвильовано спитав Сванн. «Авжеж! Усе залежить від вдачі!» Сванн говорив дівулям такі речі, які могли сподобатися і принцесі де Лом. Тій, що шукала друга, він сказав з усмішкою: «Ти любця, ти обрала собі блакитні очі під барву твого паска». — «А у пана блакитні манжети». — «Як весело ми гомонимо, наша розмова якраз для цього закладу! Зі мною тобі не нудно? Може, ти маєш якісь справи?» — «Та ні, я вільна. Якби я нудилася з вами, я б вам сказала. Навпаки, я слухаю вас з великою цікавістю». — «Дуже радий. Адже ми гарно гомонимо, чи не так?» — звернувся він до бандурші, яка саме прийшла. «Дуже! Я щойно казала собі: «Як вони ґречно поводяться!» Уявляєте, до мене приходять нині просто побазікати. Недавно принц сказав, що тут він почуває себе краще, ніж з дружиною. Мабуть, усі світські жінки такого самого гарту. Сором, та й годі! Ну, я вас покидаю, я своє місце знаю». І вона залишила Сванна удвох з блакитноокою дівулею. Але Сванн невдовзі підвівся і попрощався. Дівиця його не цікавила, бо не знала Одетти.