Війна і мир 3-4

— Il a un poignard, lieutenant[305], — були перші слова, що їх зрозумів П’єр.

— Ah, unearme![306] — сказав офіцер і звернувся до босого солдата, якого було взято з П’єром.

— Cest bon, vous direz tout cela au conseil de guerre[307], — сказав офіцер. І зразу по тому повернувся до П’єра:— Parlez-vous français, vous?[308]

П’єр оглядався навколо себе налитими кров’ю очима і не відповідав. Певне, обличчя його здавалось дуже страшним, бо офіцер щось пошепки сказав, і ще чотири улани відділились від команди і стали обабіч П’єра.

— Parlez-vous français?[308] — повторив йому запитання офіцер, тримаючись на віддалі від нього. — Faites venir l’interprête[309]. — З-за рядів виїхав маленький чоловічок у цивільному російському одягу. П’єр по вбранню і по вимові одразу впізнав у ньому француза з однієї московської крамниці.

— Il n’a pas l’air d’un homme du peuple[310], — сказав перекладач, оглянувши П’єра.

— Oh, oh! ça m’a bien l’air d’un des incendiaires, — сказав офіцер. — Demandez lui ce qu’il est?[311] — додав він.

— Ті хто? — спитав перекладач. — Ті повинно відповідать начальство, — сказав він.

— Je ne vous dirai pas qui je suis. Je suis votre prisonnier. Emmenez-moi[312], — раптом по-французьки сказав П’єр.

— Ah! Ah! — промовив офіцер, насупившись. — Marchons![313]

Біля уланів зібрався натовп. Ближче за всіх до П’єра стояла ряба жінка з дівчинкою; коли об’їзд рушив, вона вийшла вперед.

— Куди ж це ведуть тебе, голубчику ти мій? — сказала вона. — Дівчинку ось, дівчинку куди я діну, коли вона не їхня! — говорила жінка.

— Qu est се qu’elle veut, cette femme?[314] — спитав офіцер.

П’єр був наче п’яний. Стан його радісного піднесення ще більш посилився, коли він побачив дівчинку, яку врятував.

— Се qu’elle dit? — промовив він. — Elle m’apporte ma filie que je viens de sauver des flammes, — сказав він. — Adieu![315] — і він, сам не знаючи, як вихопилась у нього ця безцільна брехня, рішучим, урочистим кроком пішов між французами.

Роз’їзд французів був один з тих, які було послано за розпорядженням Дюронеля по різних вулицях Москви для припинення мародерства і особливо для виловлення паліїв, які, на загальну, виниклу того дня, думку вищих чинів французької армії, були причиною пожеж. Об’їхавши кілька вулиць, роз’їзд забрав ще чоловік з п’ять підозрілих росіян, одного крамаря, двох семінаристів, селянина і дворака та кількох мародерів. Але з усіх підозрілих людей найбільш підозрілим здавався П’єр. Коли їх усіх привели на нічліг до великого будинку на Зубовському валу, в якому було засновано гауптвахту, то П’єра під суворим наглядом посадили окремо.