Віннету ІІ

Опис ілюстрацій

Другу частину трилогії Карпа Ф. Мая (1842–1912) «Віннету» також проілюстровано автентичними фотографіями Джона К. Г. Ґребла, Едварда Ш. Киртіса, Френка А. Райнгарта і Алоїса Шіссера. Оскільки в першій частині ми вже запропонували нашим читачам короткі довідки про цих фотографів і про колекції їхніх робіт, то тут не повторюватимемо цієї інформації.

Втім у цій частині ми використали світлини й інших авторів. Насамперед це фото, пов’язані з відомою на Дикому Заході, а згодом у США загалом і в Європі, особою, образ якої не міг не вплинути на формування персонажів роману та міфологізованої постаті самого Карла Мая. Йдеться про людину-легенду, що ввійшла в історію США під прізвиськом Буйвола Білла (Buffalo Bill), тобто про Вільяма Ф. Коді (1846–1917), учасника Громадянської та Індіанських воєн (відзначений 1872 року найвищою військовою нагородою США — Medal of Honor), співробітника Канзаської тихоокеанської залізничної компанії, мисливця і шоумена. З 1869 року Едвард З. К. Джадсон (письменницький псевдонім Нед Бантлайн, 1823–1886) на основі спілкування з Коді почав публікувати у New York Weekly повісті-вестерни, що зробили Баффало Білла відомим. 1872 року той уже виступає в організованому Джадсоном Wild West Show в Чікаґо, а 1974-го — засновує власне сезонне шоу Buffalo Bill Combination, яке 1883 року перетворює в постійний цирк Buffalo Bill’s Wild West, з яким він мандрує Сполученими Штатами. У 1887–1892 і 1902–1906 роках здійснив вісім турів Європою (містами Британії, Франції, Іспанії, Бельгії, Італії, Німеччини, Австрії, Угорщини та Балкан, Румунії, України, Польщі). Саме його шоу мало визначальний вплив на формування популярного образу Дикого Заходу. А 1890 року цирк Buffalo Bill’s Wild West у Дрездені мав змогу відвідати й сам Карл Май, хоча вже задовго до того легенда Вільяма Ф. Коді стала частиною світової масової культури.

Що стосується п’ятьох опублікованих у другій частині трилогії фото Баффало Білла Коді, то автор двох робіт невідомий, одна належить Джонові Ґреблу, одна — американському фотографові та літографу Наполеону Сароні (1821–1896), що став відомим насамперед своїми фотопортретами тогочасних знаменитостей і театральних діячів і на той час працював у власній фотостудії в Нью-Йорку, а ще одна — шотландсько-канадському бізнесмену, фотографу і новаторові фотосправи Вільяму Нотману (1826–1891), що 1856 року заснував у Монреалі студію Wm Notman & Son і став одним з організаторів Centennial Exhibition 1876 року у Філадельфії (вже після його смерті студія задокументувала завершальну стадію будівництва Канадської тихоокеанської залізниці).

Ще один фотомайстер, світлини якого використані в другій частині трилогії, це американський митець і фотограф-пікторіаліст Роланд В. Рід (1864–1934) з Міннесоти. Його роботи менш документальні, радше мистецькі, постановні, в них простежується вплив імпресіонізму та сецесії. На початках своєї кар’єри Рід працює у Канадській тихоокеанській залізничній компанії, Великій північній залізниці, мандрує Сполученими Штатами, документує для Associated Press Золоту лихоманку на Алясці. Врешті стає самостійним фотографом, особливо зацікавленим у збереженні пам’яті про культуру корінних народів США. Тривалий час проживає біля резервації Ред Лейк, мандрує Північною Монтаною, Південною Альбертою, Скелястими горами, Арізоною, фотографуючи індіанців племен оджібве, чорноногих, кайна, саліш, шаєнів, хопі, навахо. Останні свої роки живе з продажу копій своїх робіт, працює над їх каталогізацією і помирає у Колорадо-Спрінґс на шляху до Сан-Дієґо.