Нафта

А як хочете побачити натовп, який утворився від розпорошення сина, себто Савла, озирніться й подивіться туди, всередину. Певна річ, уявлення ваше буде лише дуже приблизним. Усе набагато більш упорядковане (заплановане) й заплутане (задум вищий за себе самого), якщо дивитися на них таким чином.

Мій „роєподібний“ роман, а не роман-„рожен“, готовий. Я почав з того, що створив персонажів. Обидві антагоністичні юрби дійсно були двоїстими. Але ця двоїстість була реальною, а не символічною. Я б, наприклад, не взявся стверджувати, що юрба персонажів, які з’явилися після розчленування Бога Савла, — це „об’єктивність“, ви ж розумієте. Й не міг би сказати, що натовп, народжений від кінцівок Савла, — то „суб’єктивність“. І одне й інше складали обидва натовпи персонажів. Принаймні, що стосується окремо взятого життя чи внутрішнього світу. Втім, із соціальної точки зору, це теж було одне й те саме. Чи маю я змогу стверджувати, що роздрібнення Бога Савла породило натовп убогих пролетарів? Ні, адже Бог Савло — це Володар у повному сенсі слова. А чи міг би я стверджувати, що розпорошення Савла дало початок юрбі буржуа? Аж ніяк, адже Савло за визначенням є Підлеглим. Крім того, і Бог Савло, як Володар, і Савло, як Підлеглий, обоє були злидарями. Зрештою, у класовому досвіді, пов’язаному із зовнішнім світом, зберігається така сама плутанина, що й у досвіді внутрішньому. Обидві мої юрби існують у дійсності: їх дві, але водночас вона одна.

Це стало підґрунтям моїх подальших дій. Саме таких, про які я вже вам казав: я складав мозаїку з персонажів, яких забирав з рою, лише для того, щоб знову туди повернути. Приміром, ось від розпорошення батька народився світловолосий молодик із змученим і трошки радісним поглядом чорних очей: він наче належить до люмпен-пролетарів і час від часу підробляє тим, що полірує машини. А отам, від розпорошення сина, з’явився сухоребрий, трохи горбатий темноволосий молодик, очі в якого покірно сміялися, вони у нього блакитні: скидався на студента, у якого політична пристрасть сплелася з незбагненним вузлом внутрішніх страхів та переживань, котрі він приховує за своєю посмішкою, як у підлітка. Отже, я змішую цих молодиків, обертаючи білявого на чорнявого, чорноокого на блакитноокого, хлопця, охопленого політичною жагою, на люмпен-пролетаря (отож у мене виходить постать абсолютно виняткова й дивовижна у поетичному сенсі цього слова) й залишаю студентові (який став низеньким та вгодованим) його вузол страхів та переживань, не давши нічого натомість і нічому їх не протиставивши (ось вам ще один романтичний персонаж).