Улісс

— Що ж, — озивається Дж. Дж. — Зате нині ми маємо Едварда-миротворця.

— Скажіть це комусь іншому, — відмовляє Громадянин. — Цей гультяй не до миру шукає дороги, а до жінок, слабких на передок. Словом, він не миролюб, а баболюб. Едвард Гвельф-Веттін!

— А як ви ставитесь, — допитується Джо, — до цих святих та Божих ірландських попиків і єпископів, які розмалювали його покої в Мануті біговими клейнодами його Сатанинської, тобто Британської, Величности й зображеннями усіх коней, на яких їздили на перегонах його жокеї? Адже він граф Дублінський.

— Треба було б зобразити там усіх шльондр, на яких він сам поїздив, — зауважує малий Елф.

А Дж. Дж. переконливо пояснює:

— Їхня превелебність була змушена відмовитися від цієї ідеї за браком місця.

— Може, подужаєш іще ’дну, Громадянине? — питає Джо.

— Так, сер, — відповідає той. — Подужаю.

— А ти? — питає він.

— Дуже вдячний тобі, Джо, — кажу я. — Бодай тобі добра година та грошей торбина.

— Повторити всю дозу, — загадує Джо.

А Блум знай торочить і торочить своє у балачці з Джоном Вайзом, не скидаючи свого сіробуробруднобрунатного кольору капелюха і вилупивши здорові, як сливи, баньки.

— Гоніння чужих, — каже він. — Уся всесвітня історія свідчить, що воно було повсюди і завжди. Розпалює ворожнечу між націями.

— Чи ви знаєте, що воно таке, нація? — питає Джон Вайз.

— Знаю, — відповідає Блум.

— І що ж воно? — допитується той.

— Нація? — каже Блум. — Нація — це люд, який живе в одному місці.

— Ну, тоді, — сміється Нед, — виявляється, що нація це я, бо я вже цілих п’ять років живу в одному місці.

Звичайно ж, усі ну потішатися з Блума, а він хоче якось викрутитися:

— Чи, може, живе у різних місцях.

— До таких належу і я, — каже Джо.

— Дозвольте мені поцікавитися, якої ж ви нації? — питає Громадянин.