Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.
— Ну що ж... якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок... Стає прохолодно...
Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от-от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.
— Чи могти ми поговорити?
— Авжеж, — сказав Гаррі, трохи здивований.
— Будеш пройтися зі мною?
— Так, — зацікавлено погодився Гаррі.
Беґмена це, здається, збило з пантелику:
— Гаррі, тебе зачекати?
— Та ні, пане Беґмен, усе гаразд — відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. — Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.
Гаррі й Крум разом вийшли зі стадіону, але Крум не повернув до дурмстрензького корабля. Навпаки, пішов у напрямку лісу.
— Чого ми йдемо сюди? — запитав Гаррі, коли вони проминули Геґрідову хатину й освітлену бобатонську карету.
— Не хотіти, щоб нас підслухано, — коротко мовив Крум.
Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.
— Я хотіти знати, — сердито сказав він, — що бути між ти і Гер-мов-ніна.
Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.
— Нічого, — відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. — Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.
— Гер-мов-ніна говорити про тебе дужо часто, — підозріливо сказав Крум.
— Авжеж, — сказав Гаррі, — ми ж друзі.
Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.
— Ти не мати ніколи... ти не бути...
— Ні, — твердо відказав Гаррі.
Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.
— Дякую, — широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. — А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського — ти справді...
Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.
— Що статися?
Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.
З-за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав... та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.
Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.
— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?
Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:
— ...і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро...
— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.
— ...а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів... Чули, Везербі? Виконаєте? Вико... — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.
— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?