Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Бісклавре потер руки, але його радість тривала коротко. Вони потрапили на ринок саме в той момент, коли до зібраної юрби звернувся з промовою пан Пута з Частоловиць. Біля нього стояв пріор Фогсдорф.
— Necessitas in loco, spes in virtute, salut in victoria {42}! — кричав пан Пута. — Клянуся тут, перед вами, нашою клодзькою Дівою Марією і Святим Хрестом, що ні на крок не відступлю, обороню місто або на його руїнах поляжу!
— Нікого з вас, — додавав без пишномовності пріор Фогсдорф, — хоч би й найубогішого слуги, не залишу без захисту. Нікого. Клянуся цим Святим Хрестом.
— Не пощастило нам, — безпристрасно зауважив Бісклавре. — Гірше втрапити ми не могли. Клятий Пута sans peur et sans reproche[239], вкупі з рідкіснішим від єдинорога мужнім і порядним попом. Невдача!
— Невдача, — спокійно погодився Шарлей. — Видно, курва, нам не щастить. Підбиймо підсумки. Відкрити яку-небудь із брам не вдасться. Викликати серед захисників паніку буде важко. Що залишається?
— Убивство, — викривив губи француз. — Замах. Терористичний акт. Можна спробувати позбутися Пути й пріора. Покладімося в цьому на Рейневана, вчора ввечері в Желязні він виявив таланти…
— Досить, — відрізав Рейневан. — Більше я не хочу чути про це ні слова. Я чекаю на серйозні пропозиції. Що нам залишається?
— Підпал, — знизав плечима Бісклавре. — Викликати пожежу, а точніше — пожежі. Одночасно в кількох точках. Але це теж не розглядається. Я за це не візьмуся.
— Це ж чому?
— Рейневане, — голос француза був холодний, а погляд ще холодніший. — Вдавай із себе ідейного, якщо тобі це подобається. Або якщо ти вважаєш, що це тобі личить. Можеш, якщо твоя воля, боротися за Вікліфа, Гуса, Бога, причастя sub utraque specie, благо народу Й суспільну справедливість. Але я — професіонал. Я хочу виконати роботу і залишитися живим. Що, не дійшло? Диверсійні пожежі, щоб вони були ефективними, треба викликати в самий момент штурму. Розумієш?
— Я розумію, — оголосив Шарлей. — У самий момент штурму. Тоді вже нема часу втікати. Ті, хто з нашою допомогою захоплять місто, заріжуть нас під час загальноприйнятої радісної різні.
— Ми можемо встановити якийсь сигнал…
— Повісити собі, як Рахав у Срихоні, шнурок з червоної нитки? Ти чув забагато проповідей, хлопче. Не плутай літературу із серйозними справами. Я підтримую Бісклавре й говорю: я теж не йду на такий ризик. Я теж, нагадую, — професіонал. У мене навіть кілька професій. Кожна з них мені дорога. Настільки, щоб любити та цінувати життя.
— Знайшовся би спосіб, — сказав після тривалого роздуму Рейневан, — підпалити місто, не наражаючи цінні шкури панів професіоналів.
— О! То ти мав би такий спосіб?
— Мав би. Бо я, панове, теж професіонал.
Могло би здаватися, що празька аптека “Під архангелом”, притулок учених і філософів, святиня думки та прогресу, — останнє місце, в якому можна навчитися виробляти магічні запалювальні бомби. А проте той, хто б так подумав, помилявся б. “Під архангелом” можна було вивчити всі таїни та вміння, які тільки можна уявити. І треба ж було так скластися, що саме в процесі виробництва запалювальної бомби великої сили Рейневан брав особисту участь. Бомбу, яку на магічному жаргоні називали Ignis Indextinguibilis[240], вирішили виготовити Теггендорф і Радім Тврдік, страшно розгнівані на місцевого конкурента, чарівника-дилетанта, який партачив поза цехом, колишнього пробоща костелу Святого Щепана. Спочатку вони планували анонімно донести на нього і покластися на міське правосуддя, але вирішили, що ця помста є не досить почесною. Попик-чарівник мав прекрасний сільський будинок у Бубнах, куди з відомою метою запрошував панн та молодиць. Теггендорф і Тврдік вибрали цей дім за ціль. “Еге, — ницо тішилися вони, — ото пописько роззявить рота, коли повернеться з Праги з черговою дупою і побачить на місці халупи чорну діру в землі!”
239
Без докору і страху (фр.).
240
Невгасимий вогонь (лат.).