Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Гаррі ще не бував так глибоко в підземеллях «Ґрінґотсу». На великій швидкості вони круто повернули й побачили перед собою водоспад, що з гуркотом падав просто на рейки, і від якого вже годі було ухилитися. Гаррі почув, як Ґрипхук закричав: - «Ні!» - проте візок не загальмував, і вони в’їхали у водоспад. Вода залила Гаррі очі й рота, він нічого не бачив і не міг дихати. Тоді візочок різко накренився й перевернувся на бік, а всі вони з нього повилітали. Гаррі почув, як візок вгатився в стіну коридору й розбився вщент, почув, як заверещала Герміона, відчув, як невагомо летить у повітрі, як плавно й безболісно приземляється на кам’яну долівку.

- 3-закляття «подушка», - пояснила, випльовуючи воду, Герміона, коли Рон допоміг їй устати. На свій превеликий жах Гаррі побачив, що вона вже перестала бути Белатрисою. Тепер вона стояла у завеликій мантії, мокра як хлющ і схожа тільки сама на себе. Рон теж став рудий і безбородий. Вони все це збагнули, дивлячись одне на одного й обмацуючи свої обличчя.

- Злодієпад! - вигукнув Ґрипхук, спинаючись на ноги й озираючи рейки, залиті, як тепер розумів Гаррі, не просто водою. - Він змиває всі чари, все магічне маскування! Вони вже знають, що в «Ґрінґотс» пробралися шахраї і запустили увесь можливий захист!

Гаррі бачив, як Герміона перевіряє, чи не загубила вишитої бісером сумочки, і сам швиденько сягнув рукою під куртку, щоб пересвідчитись, що плащ-невидимка там. Тоді глянув на Боґрода, що спантеличено махав головою. Злодієпад, видно, змив з нього закляття «Імперіус».

- Він нам потрібен, - сказав Ґрипхук, - ми не зайдемо у сховище без ґрінґотського ґобліна. І нам потрібні брязкуни!

- Імперіо! - знову промовив Гаррі. Його голос луною прокотився кам’яним коридором, і він знову відчув п’янку хвилю влади, що шугонула з голови аж до чарівної палички. Боґрод знову скорився Гарріній волі, а його збентежене лице знову набрало чемно-байдужого виразу. Тим часом Рон швиденько підняв шкіряну торбу з металевим знаряддям.

- Гаррі, я, здається, чую якихось людей! - сказала Герміона. Вона націлилася Белатрисиною паличкою на водоспад і крикнула: - «Протеґо!»

Вони побачили, як закляття «щит» змінило напрям течії зачарованої води, і вона потекла коридором угору.

- Гарна думка, - похвалив її Гаррі. - Ґрипхуче, показуй дорогу!

- Як ми тепер звідси виберемося? - запитав Рон, коли вони поспішили в темряву за ґобліном. Боґрод, важко сопучи, трюхикав за ними, як старий пес.

- Коли треба буде вибиратися, тоді й подумаємо, - відповів Гаррі й прислухався. Йому здалося, ніби неподалік чути якісь рухи й брязкіт. - Ґрипхук, ще далеко?