Браслет із знаком лева
- Автор: Холодюк Леся
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Червона Калина»
- ISBN: 5-7707-0729-1
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Браслет із знаком лева». Краткое содержание книги:
Марта Квитко, котра летить до свого вуйка в Австралію. Довгою, сповненою небезпечних,
трагічних пригод, стає її дорога до Мельбурна.
Перед читачем постає екзотичний світ Індонезії, в якому живуть, кохають і діють
герої нової книжки української письменниці Лесі Холодюк (Лариси Федорів) «Браслет із
знаком лева».
Який день вони йдуть спокійно, тримаючи курс на північ Суматри.
— З нами буде все гаразд. Буде, буде! — повторювала й повторювала Марта щоразу впевненіше, голосніше, намагаючись пересилити власні сумніви…
Очевидно, вона не позбудеться їх до тих пір, поки не візьме Майкл усе в свої руки і не вирве її з примарного світу здогадок і припущень. Чи розсіються вони, як сон в мить пробудження від стуку в двері, коли вона зіскакувала з канапи, на якій непомітно задрімала, і так квапилася відчинити двері, щоб побачити за нею Майкла, а там… Ероут? Даві?
Марта сумно посміхнулася. І як немила думка про те, що їх з’єднав браслет із знаком лева, однак нікуди дітися од цього не могла, хоч як її сентенція про це не обездумлювалася з часом. Гонитва за скарбом он як повивертала душі навиворіт, і якби Майкл теж поклав око на багатство, чи не відчула б цього? Сто тисяч разів сама себе про це запитувала і давала одну й ту ж відповідь. Вони з Майклом, наче пара запряжених в одну упряж коней, тягнуть за собою таємницю браслета, щоб зробити її надбанням тих, у кого силоміць відібраний.
Во, прибацана ментальність!
Вона бідна, як церковна миша, зате гонорова, робить такі щедрі жести ціною власного життя… Хіба хто в таке повірить? Мабуть, ніхто, крім її Майкла, передусім. Він їй вірить і вважає, що вони правильно чинять.
— Вірить, вірить, вірить! — шепоче і підставляє розпашіле обличчя назустріч вітру.
Та насолоджуватися вранішньою прохолодою зовсім нема коли, їй треба готуватися годувати сина. На денці бочівки ще є прісна вода, якою обтирає груди, важкі, набубнявілі, живі.
Майкл підійшов, переступив бочівку. Озирнулася — він так близько, що вже нічого не бачить, крім його очей, у яких по вінця світла. Обняла, — знову під його вустами стільки життя, стільки бажання, стільки влади над її серцем.
— Марто, моя Марто! — його голос звучить глибоко й всепроникно.
Заплющила очі, притулилася розпашілою щокою до його плеча і все ж з-під опущених він побачила, як у кутиках його очей зібралася сльозинка. Марта побачила її, а в голові важкою луною дзвона бовкнули три слова: я плакатиму теж…
— Напевне, решта не має ніякого значення, правда? — відповіла питанням. — Нічого не змінилося, тільки ми стали багатші. Тепер нас троє…
— О-о-о, — зринуло мимохіть. — У тюрмі ви мене двоє втримували, ти і наш син. Я навіть чув, як він плаче, там, у другому куті…
— Так, ми тужили за тобою.
Узяв її маленьку руку, цілував. Холодне біле сяйво браслета наштовхнуло ще на одну думку:
— Дивно, але ми самі сотворили для себе такий довгий шлях. І йдемо.
Марта не відповіла. Не хотілося казати нічого, бо була в глибинах свого сумніву, більш реального, ніж просто слова, такого зримого, як ота сльозинка.
З браслетом усе закінчиться, тут час мав конкретний вимір, а от у них з Майклом він тільки народився.
… Йдемо…
— … уа-уа-уа, — долетіло ясно, солодко і різко обірвало перегони її думок.
Посмішкою зустріла голос, який продовжував їх спільну сутність.
Надійшов час годувати сина.
6
Джо Ероут зайшов до приміщення «Бойд банку», коли Алістер посилав чергові прокльони на адресу китайської наволочі. Весна не за горами, а він знову сам не потягне ремонт усього будинку.
Нудьгуючий клерк миттю опинився біля респектабельного відвідувача.
— Чим можу допомогти? — розібрав Ероут за другим разом, бо клерк попервах, як і належить, звернувся до нього індонезійською мовою.
— Хотів би орендувати у вас невеличкий сейф, — грав вар’ята Джо, мало не притискаючи до грудей напханий усіляким шматтям чорний шкіряний кейс.
— Момент, — прощебетав адміністратор. — Цим у нас займається пан Алістер Бойд, власник банку.
— Окей! — підстрибнуло усередині Ероута, коли почув потрібне ім’я.
Один пункт його плану можна спокійно викреслити. Відтепер Джо Ероут знає, що матиме справу не з виконавчим директором, а з самим власником.
О-го-го, це набагато полегшувало справу, але жодного емоційного відхилення в межах наміченого, обсмоктаного, виваженого, а тому такого догматичного, не міг собі дозволити. Навіть зайвого зневажливого руху на обличчі, коли спілкувався з індонезійцем. То ж бо й воно, — недарма товкся у цю глухомань автобусом і витовк, висидів, як курка на яйцях, план своїх дій. Клац — один пунктик уже відпав. Один-нуль — на його користь.
— До ваших послуг, — почув біля себе.
Алістер уже встиг обмацати нового клієнта поглядом, навіть, як видалося Ероуту, зробити рентгенівський знімок з його банківського рахунку.